Важливе місце в життєдіяльності повноцінної сім’ї займає виховання дітей від народження до початку трудової діяльності. Його результативність знаходиться в прямій залежності від багаточисленних факторів, які впливають на виховний потенціал сім’ї.

В різних категоріях сімей процес виховання дітей має свої особливості, тому важливо не тільки вивчення значущих факторів, але й виявлення їхніх спільних взаємозв’язків і взаємозалежностей з ефективністю виховного процесу [49].

Сім’я сприяє збереженню психічного здоров’я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, любов, емоційна близькість, афіляція, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім’я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби – біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні [41].

1.2. Типи сімейного виховання

Виховання дитини у сім’ї – достойний, безперервний процес в житті сім’ї. Головний засіб виховання дитини – приклад батьків, їхня поведінка, діяльність; це зацікавлена участь дитини у житті сім’ї, у її труднощах і радощах, праця і сумлінне виконання ними ваших доручень [51].

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків у сім’ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. На цій основі сім’ї умовно поділяють на кілька полярних типів.

За ступенем включення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізняють згуртовані (інтегровані) і роз’єднані (дезінтегровані) сім’ї. У перших кожен член сім’ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім’ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір’я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз’єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім’ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперінтегровані сім’ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати - дитина). За ступенем роз’єднаності виділяють частково дезінтегровані сім’ї. Вони складаються з родинних мікро груп, у які входять не лише члени конкретної сім’ї, але й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім’ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою [36].

Сім’ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім’ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату – прагнення до спільного розв’язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім’ї, її широких соціальних контактах.

Сім’ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім’ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім’ї [2].

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім’ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім’ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім’ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім’ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потреб і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім’ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, а то й декларативна. Рольові обов’язки в таких сім’ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий ґрунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів [36].

Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім’ї:

конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім’ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції;

кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім’ї;

проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв’язанні конфліктів, у подоланні об’єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і засобів для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації.

Родини розрізняють ще за якістю зовнішніх і внутрішніх меж. Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилежних полюсах континууму, є ретрофлексуюча (від ретрофлексія – спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім’ї. Ретрофлексуюча сім’я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім’ї так тісно взаємопов’язані через острах розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають внаслідок заплутаних, неконструктивних стосунків, не розв’язуються через жорсткі зовнішні межі сім’ї, відсутність достатніх контактів з оточенням. У таких сім’ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань.

Дезорганізована сім’я з надмірно прозорими зовнішніми межами розміщується на протилежному полюсі континууму. У таких сім’ях через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкритості зовнішніх меж існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім’ї