За ознакою комунікативних установок членів родини розрізнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім’ї кожний виконує покладені на нього обов’язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім’ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов’язків. Сімейна група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов’язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття (“що ти для мене, те й я для тебе”) діє як у взаєминах подружжя, так і в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім’ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою “жити для себе”.

Спілкування в альтруїстичних сім’ях ґрунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів сім’ї часто йде врозріз з власними потребами і запитаннями – за принципом “жити для інших”. Кожний у такій сім’ї є цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім’ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім’ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях [36].

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім’ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один із членів подружжя є внутрішньосімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр. egalite - рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Типологія дітей за демографічною ознакою визначається:

кількістю дітей – багатодітна, середньодітна, малодітна, бездітна, або подружня, сім’я;

наявністю чи відсутністю подружньої пари – повна чи неповна сім’я;

наявністю чи відсутністю у складі сім’ї старших і побічних родичів – складна чи нуклеарна (від лат. nucleus – ядро) сім’я.

Розрізняють також сім’ї з різним виховним потенціалом:

виховально-сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім’ї;

виховально-стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають в сім’ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед школи;

виховально-нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно високому загальному виховному потенціалі сім’ї;

виховально-слабкі з і втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров’я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого – педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків.

З психолого – педагогічного погляду негативно впливають на становлення особистості дитини сім’ї виховально-слабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховно-слабкі з агресивною негативною атмосферою, у яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушницькі, злочинні, психічно обтяжені.

За стадією становлення розрізняють сім’ї:

молоді (до 9 років), для яких істотним у психологічному аспекті є ставлення подружжя один до одного і до спільного сімейного життя;

середні (10 – 19 років), які характеризуються стабільними сімейними стосунками, усталеним розподілом ролей, обов’язків, наявністю дітей, що підросли і є відносно самостійними;

зрілі (понад 20 років), для яких характерне зростання значущості подружніх стосунків, зокрема завдяки набуттю дітьми самостійності і незалежності [2].

За кількістю і характером комунікативних зв’язків розрізняються відкриті і закриті сім’ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім’ї включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім’ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім’ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне – це твоя сім’я і родинні зв’язки, а все інше – тло, на якому проходить життя. Власна сім’я посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей [36].

В роботі С. І. Голода основна увага приділялася структурі сім’ї, під якою автор розумів відносини кровних родичів. С. І. Голод виділив три ідеальні типи сім’ї:

1) традиційну патріархальну сім’ю;

2) сучасну дітоцентричну сім’ю;

3) подружню (опосередковану) сім’ю.

Усі ці три типи сім’ї відносяться до західно європейської культури, але мають різноманітне розповсюдження і представленість у громадськості, які відрізняються особливостями і стадіями розвитку. Прихованою основою типології сім’ї, за С. І. Голодом, очевидно, було відношення влади (домінування - підкорення). При домінуванні батька, сім’я являється патріархальною, при домінуванні примх і/або інтересів дитини – дітоцентрична, при рівності подружжя і підкоренні дітей – подружньою або егалітарною [55].

Залежно від адаптивних ресурсів сім’ї, її здатності пристосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) сім’ї. Гнучкий тип сім’ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім’ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки [2].

Механізмом впливу і взаємозв’язку спілкування і уяви дитини можна вважати розв’язання комунікативних завдань, що належать до рівня ситуаційно-ділової форми