Авторитетні батьки поєднують високий ступінь контролю з теплотою і підтримкою зростаючої автономності дітей. Хоча такий стиль і обмежує поведінку дитини, до неї доводиться зміст і причини цих обмежень. Водночас батьки завжди готові вислухати думку чи заперечення дитини.

Авторитарні батьки суворо контролюють поведінку дітей, примушують їх неухильно дотримуватися встановлених правил. Вони зазвичай стримані у стосунках з дітьми. Всі прагнення дитини добитися незалежності від таких батьків можуть виявитися для неї вкрай фруструючими.

Ліберальні батьки майже зовсім не обмежують поведінку дітей. За Д. Бомринд, вони ставляться до дітей з сердечністю, з душевною теплотою, приймають їх такими, як вони є.

Е. Маккобі і К. Мартін виокремили четвертий – індиферентний стиль батьківської поведінки. Він характеризується низьким рівнем контролю за поведінкою дітей і браком теплоти й сердечності у стосунках з ними. Такі батьки не встановлюють обмежень для дітей або через незацікавленість ними, або через труднощі повсякдення.

Отже, автократизм потреби дітей придушує, а лібералізм – ігнорує. А ось в родині, де панує авторитетний стиль, що склався інтуїтивно чи завдяки певним знанням, розвиток дитини перебуває під постійним, але ненав’язливим контролем дорослих, а форми стосунків змінюються відповідно до зміни фаз розвитку дитини. Ще один важливий прояв цього стилю – такий характер стосунків, коли кожен усвідомлює необхідність самообмеження, і це сприймається як норма людських взаємин. При цьому ніхто не відчуває психологічного дискомфорту [1].

Напрямком психологічного аналізу є також стиль сімейного виховання, який у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соці-аль-них вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій прита-манне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що по відношенню до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об’єктивно існуюча мінлива множин-ність цілей і завдань виховної роботи з дітьми. Відповідно прийнято виділяти п’ять стилів (тактик) виховання в сім’ї:

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо [55].

Авторитарна сім’я характеризується суворим беззаперечним підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам [2].

Влада зосереджена в руках когось одного – чоловіка, дружини та інших. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються тільки зі схвалення цього члена родини.

Соціологи за цим показником поділяють сучасні сім’ї на неопатріархальні і неоматріархальні [36].

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності [55].

Демократична сім’я заснована на взаємній повазі членів сім’ї, спільному вирішенні всіх важливих питань [2].

Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини у прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших - жінка, у третіх – хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об’єднаних, з альтруїстичними установками сім’ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й оптимальна, незалежно від того – авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім’ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологічного напруження в родинних стосунках [36].

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність [55].

У ліберальній сім’ї спостерігається відстороненість, відчуженість членів сім’ї один від одного, байдужість до справ і почуттів іншого [2].

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення.