Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непро--гнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі „перепади” народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для за-до-волення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються викорис-тати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю [55].

У сім’ях з несприятливою внутрішньосімейною взаємодією в змісті і структурі ціннісних орієнтацій домінуючими є такі, що відображають негативну соціальну спрямованість. У таких сім’ях свідомо культивуються виховання індивідуалізму, егоїзму, формується споживацька позиція стосовно навколишнього соціального середовища. Як правило, це так звані проблемні сім’ї, які характеризуються розладом подружніх стосунків, конфліктністю, схильністю до алкоголізму або навіть злочинною спрямованістю поведінки. Внутрішньосімейна взаємодія реалізується шляхом суперництва. Потреба дитини в психологічному захисті майже не реалізується. Педагогічна позиція батьків пасивна або взагалі відсутня. Відповідальність за виховання дітей цілком перекладається на дитячий садочок, школу та інші соціальні інститути.

Ціннісні орієнтації визначених типів сімей не є сталим. Кожен етап в розвитку сім’ї пов’язаний як з віком самих батьків, так і з розвитком дітей, вносить певні зміни у систему ціннісних орієнтацій, їх ієрархію. Це зумовлює специфічні особливості сімейної взаємодії [54].

Класифікація сімей за наведеними ознаками дещо умовна. Характеризуючи сім’ю як той чи інший тип, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи – це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані типи, у яких взаємини характеризуються поєднанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім’ї психологічної допомоги доцільно визначити тип сім’ї за домінуючою ознакою.

1.3. Специфіка сімейного виховання: позитивний і негативний вплив сім’ї

Сім’я – це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім’ї об’єднані емоційними зв’язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом [41].

У сучасному суспільстві усе більше закріплюється розуміння сім’ї, що визначає не лише розвиток дитини, але й, зрештою, розвиток всього суспільства. Стосунки дитини з батьками є першим досвідом взаємодії з навколишнім світом. Цей досвід закріплюється і формує певні моделі поведінки з іншими людьми, які передаються з покоління в покоління. У кожному суспільстві формується певна культура взаємин між батьками і дітьми, виникають соціальні стереотипи, визначені установки і погляди на становлення особистості у сім’ї, і навряд чи буде перебільшенням сказати, що цивілізованість суспільства визначається не тільки ставленням до жінок, але і ставленням до дітей [44].

Сім’я для дитини – це місце народження та основне середовище існування. В сім’ї у неї близькі люди, які розуміють її і приймають такою, якою вона є, - здорова чи хвора, добра чи не дуже – там вона своя.

Сім’я – це визначений морально-психологічний клімат, для дитини це перша школа відносин з людьми. Саме в сім’ї складаються уявлення дитини про добро і зло, про порядність, про повагу до матеріальних і духовних цінностей. З близькими людьми в сім’ї вона переживає почуття любові, дружби, відповідальності, справедливості...[49].

Кожна дитина приходить у світ, не маючи найменшого уявлення ні про себе, ні про те, як взаємодіяти з іншими людьми, ні про те, що являє собою навколишній світ. Усьому цьому дитина вчиться, спілкуючись з людьми, які несуть за нього відповідальність з першого дня його народження [44].

Людина відчуває вплив сім’ї з дня народження і до кінця свого життя. Це означає, що сімейному вихованню властиві безперервність і подовженість. І у цьому з сім’єю не може зрівнятися жоден інший виховний громадський інститут. Звісно, вплив сім’ї на дітей в різні періоди їхнього життя різний. Природне життя в сім’ї багато чому навчає дошкільника, а згодом і шкільника. Так як сімейне виховання неможливе без батьківської любові до дітей і взаємного почуття дітей до батьків, воно більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання. Сім’я об’єднує людей різного віку, статі, нерідко з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині найбільш вичерпно проявляти свої емоційні та інтелектуальні здібності.

Характерна особливість виховного впливу сім’ї на дітей – це стійкість. Зазвичай, правильне ставлення батьків до виховання дітей раннього і дошкільного віку з часом позитивно відображається на їхній навчальній, трудовій та суспільній активності. І навпаки, недостатня кількість уваги батьків до виховання дітей перед дошкільного і дошкільного віку негативно відображається на їхній суспільній активності навіть тоді, коли вони вже навчаються в школі.

Найбільш активний вплив сім’я здійснює на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Виступаючи для дитини мікромоделлю суспільства, сім’я являється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок та у формуванні життєвих планів. Культурні цінності суспільства, суспільні правила вперше усвідомлюються в сім’ї, пізнання інших людей починається з сім’ї. Діапазон впливу сім’ї на виховання дітей настільки широкий, наскільки й діапазон суспільного впливу [54].

Є визначена специфіка сімейного виховання на відміну від суспільного. Основою сімейного виховання є почуття. Почуття любові, ніжності, ласки, терпіння, щирості, відповідальності, вміння прощати, з усією гармонією різноманітних нюансів їх