Ця гамма почуттів позитивно впливає на розвиток і виховання дитини: дає їй відчуття щастя, надійності існування, відчуття захищеності від зовнішніх негараздів, а в образі батьків – авторитетних порадників, помічників, старших друзів...

Однак парадокс в тому, що ця корисна для розвитку дитини гамма почуттів може стати як позитивним так і негативним фактором виховання. Важливою є міра виявлення почуттів. З недостатньою кількістю батьківської любові дитина виростає „черствою” до переживань інших людей, замкненою в собі, надмірно сором’язливою. А виростаючи в атмосфері надмірної любові, ласки, дитина рано розвиває у собі риси егоїзму та егоцентризму, лицемірства та пихатості [49].

У дитинстві, як правильно зауважує С. Михалков, немає непомітних пригод. Якась дрібниця може виявитись важливою подією для дитини, назавжди зафіксуватися в її пам’яті і відіграти свою роль – погану чи добру. Звичайно, зауважує письменник, ці „сліди” можна підправити – доповнити чи перевиховати, але краще застерігати дитину від негативного впливу, ніж потім перевиховувати її [4].

Ще однією особливістю сімейного виховання є те, що сім’я являє собою різновікову соціальну групу: у ній є представники двох, трьох, а іноді і чотирьох поколінь. А це означає – різні ціннісні орієнтації, різні критерії оцінок життєвих явищ, різні ідеали, переконання. Це різні, в чомусь схожі, в чомусь зовсім протилежні життєві позиції і своєрідні позиції вихователів і вихованців. Водночас одна і та ж людина може бути і вихованцем і вихователем. І, незважаючи на це, всі члени сім’ї обідають разом, разом відпочивають, влаштовують свята, створюють певні власні традиції.

Сімейне виховання має широкий часовий діапазон діяльності: воно подовжується потягом усього життя людини. Його вплив людина відчуває навіть тоді, коли вона не дома: в дитячому садку, в школі, на роботі, у службовому відрядженні.

Проте сім’я містить у собі деякі недоліки виховного впливу. Так найбільш поширеними негативними факторами сімейного виховання, які потрібно враховувати у виховному процесі слід вважати:

неадекватна дія факторів матеріального порядку;

бездуховність батьків, відсутність прагнення духовного розвитку дітей;

авторитарність або „лібералізм”, безнаказанність і вседозволеність;

наявність аморального стилю і тону відносин у сім’ї;

відсутність нормального психологічного клімату в сім’ї;

фанатизм у будь - яких його проявах;

безграмотність в психолого - педагогічному відношенні;

протиправова поведінка дорослих [49].

Неправильне виховання дитини здійснює неоднозначний вплив на психіку дитини. Воно може сприяти розвитку рис „невротичності” дитини, які передані йому по спадковості від когось із батьків або ближчих родичів. Крім того, неправильні виховні дії можуть привести також до зайвої невротизації дитини. Невротичність дитини також може бути пов’язана і з вродженими факторами: токсикоз вагітності у матері, важкі роди, різноманітні хвороби матері і дитини у перші місяці її життя. Проте, у будь-якому випадку, без неправильного виховання – неправильної психологічної дії на дитину з боку оточуючих її людей – неможливе формування неврозу [5].

Брак у дошкільному віці емоційної підтримки, любові й заохочування з боку батьків призводить до компенсаторного загострення потреби у визнанні, до прагнення привернути до себе увагу. Проявляється це у вигляді вередувань, плачу, підвищеної вразливості, нестійкості настрою, егоцентричної фіксації на острахах, особливо перед сном. Острахи посилюються, набувають стійкого характеру, бо вони допомагають дитині задовольнити свою потребу в любові, увазі, піклуванні [44].

Виходячи із специфіки сім’ї як особистого середовища розвитку дитини, повинна бути визначена система принципів сімейного виховання:

* діти повинні виростати і виховуватися в атмосфері любові і щастя;

* батьки повинні зрозуміти і прийняти свою дитину такою, якою вона є і сприяти кращому її розвитку;

* виховання повинно здійснюватися з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей;

* діалектична єдність щирої, глибокої поваги до особистості та високі вимоги до неї повинні бути основою сімейного виховання;

* особистість батьків – ідеальна модель для наслідування дітей;

* виховання повинне базуватися на майбутнє виростаючого покоління;

* основою усіх видів діяльності, які організовуються в сім’ї з метою розвитку дитини, повинна бути гра;

* оптимізм і мажор – основа стилю і тону спілкування з дітьми у сім’ї.

Ці принципи можуть бути розширені, доповнені, видозмінені... Головне, щоб вони були. І щоб були пронизані гуманістичною ідеєю про найвищі цінності дитини [49].

1.4. Статево – рольове виховання дітей дошкільного віку

Батьківство - це приведення на світ нових людей, а привес-ти на світ означає не тільки дати можливість фізично жити й розвиватися, а й допомагати увійти у важливі життєві проблеми і справи. Одна з таких проблем - це стать. Це реальність основно-го значення для кожної людини, оскільки жити поза статтю неможливо. Усе життя людина є або жінкою, або чоловіком, і з тим пов'язано безліч справ - від наймізерніших (наприклад, як стриг-ти волосся) до основних ролей у сім'ї і суспільстві. У цю дійсність дитину впроваджують через так зване статеве виховання.

Виховання тепер найчастіше визначають як допомогу в розвитку вихованця. Це цілісний процес, проте в ньому мож-на (принаймні теоретично) виділити певні сфери, залежно від того, чого найбільше стосується така допомога. Можна говорити про статеве виховання, яке є допомогою в навчанні жити у злагоді зі своєю статтю. Всупереч позірній простоті, ця справа зовсім не проста: хоч, за винятком рідкісних випадків патології, стать людини в біологічному сенсі чітко визначена від початку життя, психологічно люди часто живуть у незгоді зі своєю статтю, не акцентують її або сприймають перебільшено [3].

Якби стать не була такою значущою для особистості характеристикою, напевно, формування вибіркового ставлення до