Отже, основний елемент статево – рольового виховання - це досвід, що його здобуває дитина у своїй сім'ї стосовно того, як поводять себе люди тієї чи іншої статі (насамперед батьки) і як ставляться до них люди протилежної статі. Дитина вчиться бути жінкою або чоловіком за зразком матері або батька. Негативний досвід у цій справі порушує психосексуальний розвиток.

1.5. Роль батьків у статевій ідентифікації дитини

Культура статевої поведінки є результатом впливу сте-реотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За гра-мотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адек-ватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосун-ків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психоло-гічні особливості кожної дитини.

Вихователь повинен знати позицію батьків щодо пи-тань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього [52].

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.

Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти [53].

Адекватність процесу міжособистісного розуміння забезпечується завдяки дії певних психологічних феноменів, серед яких треба виділити передусім ідентифікацію. У психології ідентифікація розглядається як самоототожнення особистості з певним зразком, людиною, групою, як формування власної ідентичності, індивідуальності, а також як фундаментальний механізм не тільки когнітивної, а й афективної та регулятор сфер психіки особистості загалом [41].

Статева ідентифікація – це ототожнення себе з представниками певної статі, що проявляється в єдності поведінки та самосвідомості індивіда, який відносить себе до певної статі та орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі [52].

Статева ідентифікація — ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед — у родині, стереотипам чоловічої або жіночої поведінки [59].

Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжособистісного відображення в онтогенезі, можна виділити імітацію як складову ідентифікації. Сутність імітації полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках стосунків між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною – це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні дії й просувається в пізнанні інших людей. У дошкільному віці імітація ускладнюється перетворенням засвоюваного змісту [41].

Усвідомлення себе хлопчиком чи дівчинкою відбувається не відразу. Оформлення психологічної статі починається ще у 6 – 8 міс., коли дітки учаться відрізняти чоловіків і жінок. У 1,5 року за звичай уже є перша статева ідентифікація, тобто знання своєї статевої приналежності. У цей час, за даними спеціалістів, у 90% випадків діти правильно розрізняють, не путають представників чоловічої і жіночої статі. Якщо дворічний малюк знає свою стать, але не вміє проявити, обґрунтувати свої знання, то через півроку 75% дітей уже доводять, що вони хлопчики чи дівчатка, ображаються, коли дорослі жартуючи “путають” їх статеву приналежність. У 3 – 4 – річних дітей навіть нетиповий одяг чи зачіска дорослого не викликають сумнівів, не заважають впізнаванню дядька чи тітки.

У 6 – 7 років незворотність статевої приналежності кінцево встановлюється у свідомості дитини. Вона розуміє, що буде рости хлопчиком чи дівчинкою назавжди [47].

“Хлопчики і дівчатка приходять у різні світи”, - пише Олена Джанні Белотті, директор соціального центру ім. Монтессорі у Римі, яка проводить роботу по психологічній підготовці і практичному навчанні батьків. Дівчаток раніше починають привчати до самостійності (гратися без нагляду, збирати іграшки, їсти без допомоги матері), однак тільки у рамках домашнього середовища. Будь-який прояв агресії, а також потреба рухатися, досліджувати, пізнавати не схвалюється. Хлопчикам дозволяють більше гратися і більше байдикувати, їх живість, цікавість, невтомність, енергія і активність сприймаються терплячіше, ніж ті ж риси у дівчаток [47].

Дорослі свідомо чи несвідомо ознайомлюють дитину з її статевою роллю. У відповідності із загальноприйнятими традиціями орієнтують її на те, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою [41].

Основний вплив дорослих на розвиток особистості дитини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обмежується близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, переглядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка людей, яких поважають, про кого схвально говорять, авторитетних однолітків, персонажів казок, фільмів, розповідей люди, думка яких для дитини