Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми спілкування в соціальній психології.

Поняття про спілкування в соціальній психології.

Спілкування, як важливий чинник психічного розвитку людини.

Динаміка взаємовідносин між людьми в процесі спілкування.

Методи і способи важливих комунікативних якостей для формування.

Висновки до першого розділу.

Розділ 2. Психологічні способи впливу на співрозмовника в процесі спілкування.

2.1. Методичні аспекти різноманітних форм психологічного впливу.

2.2. Характеристика вивчення психологічних особливостей спілкування людей.

Висновки до другого розділу.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

Вступ

У житті будь-якої людини важливу роль відіграє спілкування. Саме спілкування є предметом дослідження даної роботи, тобто як саме воно впливає на людей. Об’єктом дослідження ми обрали студентів ІІІ курсу (19-20р.). Актуальність даної мети нашої роботи – дослідити соціально-психологічні аспекти впливу на людей в процесі спілкування.

Для успішної реалізації мети слід виконати ряд завдань:

1) опрацювати психологічну літературу в якій міститься інформація про спілкування;

2) виявити психологічні особливості спілкування;

3) розробити шляхи оптимізації становлення спілкування серед студентів ІІІ курсу.

В психологічній літературі поняття „спілкування” вживається різними вченими по-різному.

За Л.С.Виготським, С.Л. Рубін штейном „спілкування” – це обмін думками, почуттями, переживаннями і за І.С. Коном, Б.Г. Ананьєвим, М.С. Каганом, О.О. Леонтьєвим – спілкування – це один із різновидів людської діяльності; за А.Д. Урсулом, Л.О. Резніковим – це специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку, та інше.

Спілкування – це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи. Головна мета у спілкуванні полягає у задоволенні людьми своїх потреб – біологічних, соціальних і духовних. Основними мотивами у спілкуванні є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці і психологічному захисту, у визнанні і престижі, у керівництві і домінуванні; у допомозі і альтруїзмі. У процесі спілкування індивід виявляє і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином, професіоналом, просто щасливою людиною.

Для вивчення психологічних особливостей спілкування людей ми використаєм методики:

1) методика на оцінку самоконтролю в спілкуванні;

2) методика на рівень комунікабельності.

Задоволення від спілкування позначається на психологічному комфорті учасників комунікативного процесу, а постійне незадоволення соціальними контактами між особистісними стосунками породжує поганий настрій, депресії, зниження активності, погіршення здоров’я, утруднює досягнення поставлених цілей.

Дана курсова робота складається зі вступу, з двох розділів, практичної частини, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Розділ 1. Проблема спілкування в соціальній психології.

1.1. Поняття про спілкування в соціальній психології.

Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись із іншими людьми. Історично і в процесі індивідуального розвитку спілкування є необхідною умовою існування людини, одним із найважливіших чинників її соціального розвитку. Будучи суттєвим боком будь-якого різновиду людської діяльності, спілкування відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві один із одним, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості.

Поняття „спілкування” вживається у психологічній літературі в різних значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн); як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Когон, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв); як специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Л.О.Резников) та інші.

Така різновидність у визначенні цього поняття пояснюється недостатньою розробленістю проблеми, а також труднощами виокремлення спілкування як специфічного явища з інших сфер суспільного життя – виробничої, політичної, культурної. Вказуючи на складність і багатогранність спілкування. В.Д. Паригін не без підстав зауважує, що воно може бути одночасно інформаційним процесом і взаємодією людей одним із одним, процесом їхнього співпереживання, взаємного розуміння і впливу однієї людини на іншу.

Кожний вид людської діяльності (праця, гра, навчання, війна, торгівля, кохання, туризм, виховання, керівництво, управління тощо) виявляється через спілкування з іншими людьми. Навіть у тому разі, коли людина перебуває наодинці з собою, вона діє так, ніби включена до якоїсь спільності.

Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об’єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. У зв’язку з цим історія система взаємодій і взаємних впливів є тим соціальним процесом, суть якого, на відміну від праці як виробництва речей, складає виробництво відносин.

У широкому розумінні спілкування – це той бік людської діяльності, що вказує на зв’язок та взаємодію людей у процесі матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які особистості та групи вступають у процесі їхньої соціальної життєдіяльності. Саме через спілкування люди та групи вступають у матеріальні, політичні, релігійні та інші відносини один з одним. Можна сказати, що спілкування – це загалом громадянське суспільство, тобто сукупність усіх соціальних відносин, бо кожне соціальне відношення завжди має свій соціально-психологічний бік, і виявляється в безпосередньому чи опосередкованому контакті між людьми.

Деякі дослідники (Г.М. Андреєва, В.С. Соковінін, К.К. Платонов та інші), аналізуючи поняття „спілкування”, розмежовують його з поняттям „комунікація”. Останнє вони тлумачать як „повідомлення”, „передачу інформації”, підкреслюючи його однобічний характер, зв’язок із теорією інформації, кібернетикою, технічними системами. Але семантично „комунікація” та „спілкування” мають багато спільного. Комунікація і похідні від цього терміна в інших мовах означають не тільки „зв’язок”, „повідомлення”, а й „спільність”, „з’єднання”, тобто майже збігається з поняттям „спілкуванням”.

Щоправда, на відміну від комунікації у понятті „спілкування” наголос робиться на взаємному обміні інформацією, підкреслюється діалогічний характер цього процесу, що передбачає взаємодію взаєморозуміння, взаємовідносини між двома чи кількома суб’єктами.

1.2. Спілкування як важливий чинник психічного розвитку людини.

Що відбудеться, якщо дитина буде