Уже на рівні трьох років спілкування з ровесниками являється не менш важливим фактором психічного розвитку дитини, ніж з дорослими. Це стає зрозумілим і на рівні розвитку мови. Ж. Піаже, спеціально дослідивши відповідний аспект життя дитини, показав, що дорослий розуміє дитину і тоді, коли вона не чітко виражає свою думку. Навіть якщо ціленаправлено становиться задача навчити дитину правильно передавати свої думки, якщо дорослий задає запитання, щоб стимулювати його розгорнуту мовну діяльність, спеціально показує своє нерозуміння, пробуджуючи тим самим шукати більш точні мовні обороти, це не зачіпає всіх ситуацій взаємодій. В спілкуванні ж з ровесниками діти намагаються діяти разом, їм потрібно договоритися про правила спільних дій. Тому, спіткнувшись з недостатком мовних засобів взаємодій, вони вимагають від партнера чіткого вираження і самі повинні виконувати аналогічні вимоги.

Нерідко спілкування дітей уявляється дорослими категорично несерйозним: вони забавляються, дурачаться і взагалі ведуть себе з раціональної точки зору просто безглуздо. Але виявляється, що не спілкування дає їм більший досвід серйозності, ніж самі відповідні уроки, проведені дорослими, являються засобом формування самостійності і незалежності, озброює навиками самопізнання і самооцінки, представляє здатність до самовираження. Адже в порівнянні з дорослим дитина завжди програє, тоді як серед „собі подібних” вона наочно пізнає ідею і практику рівноправ’я. У неї завжди є і необхідність, і здатність приставати на погляди іншого, координувати його дії зі своїми і через це розуміти іншого.

Якщо раніше вважалось, що перехід дитини від несамостійності до незалежності цілком і повністю організовує дорослий, то зараз ця точка зору відкинута. Психологи показали, що між новими для дитини діями, засвоюючих і виконуючих з допомогою дорослого, і самостійним існує область дій напівсамостійних. На цьому етапі дитина повинна рефлексивно закріпити засвоєне. Тут допомога дорослого не тільки не потрібна, навіть шкідлива. Його втручання блокує рефлексивні процеси, обдумані, „відкриті” навчаючих загальних закономірностей однотипних дій. Це порушення проходить незалежно від волі дорослого і без усвідомлення із боку дитини, але цього не вникнути. Саме в області напівсамостійності дитині в найбільшій степені може допомогти ровесник.

Невипадково наступає період, коли дитина намагається відірватись, виопсипіроватися від дорослого, відійти від його опіки (від трьохрічного „я сам” до підліткового „не вчіть мене жити”). Якщо подібні реакції дорослий не підтримує, осуджує, блокує, то дитина привикає бути під опікою, залежним, безвідповідальним (інфантильним). І негативізм, і інфантилізм породжуються одним і тим же відношенням: зіткненням „я сам” дитини з „неможна”№ дорослого.

Тенденція шукати здатності для задоволення необхідності в спілкуванні з ровесниками особливо самітно проявляється в під ростковому віці. Навіть діти, які до цього відчували себе комфортно в оточенні люблячих батьків і родичів, при переході в підлітковий вік активно шукають „недорослого” спілкування, страдають від його відсутності. Інтенсивність даної потреби може бути такою високою, що стає центром життєвих спрямувань підлітка. Це обов’язково повинні враховувати вихователі, працюючі в системі середнього професійного навчання. Адже саме серед їх вихованців потяг до спілкування з ровесниками, виступає головною домінуючою даного вікового періоду, може бути не тільки потужним фактором розвитку навчаючих, але і являється причиною дезорганізації навчальної діяльності.

Присутність інших людей сильно впливає на діяльність поведінки, стан людини, навіть якщо прямий контакт між ними не відбувається. Розрізняють такі форми впливу: –

Фасілітація – явище підвищення швидкості або продуктивності діяльності однієї людини під впливом актуалізувавшигося в його свідомості образу іншої людини чи групи людей. Наприклад, спортсмен в присутності противника чи просто іншої людини, спостерігачого за його треніровкою, покращує свої результати. Виявляється, що в присутності спостерігача звичайно відмічають ефект позитивного впливу на кількісні характеристики діяльності і від’ємного – на якісні. Звичайно підвищується результативність відносно простих видів діяльності і ускладнюється виконання важких дій, складних задач, які потребують максимальної зосередженості уваги, заглибленості у вирішенні проблеми.–

Інгібіція – явище зворотне фасілітації. Означає погіршення продуктивності виконуючої діяльності, її якостей і інтенсивності в присутності по сторонніх людей.

1.3. Взаємовідносини між людьми в процесі спілкування.

Вже на першому етапі взаємодії, під час першого контакту, між раніше незнайомими людьми може виникнути специфічне емоційне відношення, виділяючи прихильність однієї людини до іншої. Це отримало назву атракції. Це відношення може вбирати в себе цілу гамму почуттів: від простої симпатії до любові. На його основі формується інтегральне стійке почуття прив’язаності до іншої людини.

Деякі психологи твердять, що в житті людини спілкування як самостійний процес або самостійна форма активності не існує, що воно завжди включене в яку-небудь індивідуальну або групову діяльність. Але навряд чи мама і дитина, або два друга, або учасники веселої вечірки спілкуються заради якоїсь конкретної цілі. Спілкування для них має самостійну цінність, оскільки через нього реалізуються взаємодії з об’єктом прив’язаності.

Особливу роль в житті людини відіграє дружба. Дружба преставляє собою вододіючою особливою цінністю форму спілкування людей, яка характеризується високою степеню взаємної прив’язаності тих, хто спілкується. Дружба – це без боязливе спілкування з людиною на інтимній відстані, відсутність небезпеки, що воно зловживатиме цією психологічною близькістю, максимальна відкритість і довіра, іскренність і безкорисні почуття. Друзі відчувають взаємний інтерес один до одного, активно надають допомогу, демонструють взаєморозуміння.

Потреба мати друга особлива актуальна в підлітковому віці. Підлітковий кодекс