Поряд з сугубо парною дружбою, яка в підлітковому віці може швидко вспихувати і вгасати, підліток прагне до товариства, більш широкому спілкуванню з ровесниками. Якщо дружба пропонує спілкування на інтимній відстані, „вбирає” в себе людину повністю, то товариські відношення можуть обмежуватися взаємодією тільки деякими окремими рисами та якостями, спільністю інтересів (наприклад, захоплення одними і тими ж книгами, заняття одним і тим же видом спорту).

Товариські відносини відрізняються від більш поверхневих приятельських тим, що людина прагне бути представленим в життєдіяльність інших людей значимими не тільки для себе, але й для них особливостями індивідуальності. Приятельські відносини зводяться більш до фактичного спілкування, тобто до беззмістовного використання комунікативних засобів з єдиною ціллю підтримувати сам процес спілкування. Прикладом подібного спілкування являється годинні розмови підлітків по телефону, здавалось би, ні про що, на думку батьків і вчителів.

З психологічної точки зору дружба – один із важливих факторів формування особистості, підтримка стабільності я-концепції. Найбільша інтенсивність дружнього спілкування припадає на студентський вік (період юності і ранньої дорослості), особливо у студентів І – ІІІ курсів, відношення з друзями набувають особливе значення, відмічається більша частота зустрічей і більший об’єм спільного проведення часу. На ІV курсі інтенсивність дружніх відносин починає трохи знижуватись, особливо серед тих студентів, які створюють свої сім’ї. Дружні відносини для них перестають бути унікальними, домінуючими в системі життєвих цінностей. Змінюються і виконання ними функцій, усилюється ділові і професійні компоненти, різко знижується доля фактичного спілкування. На V курсі завжди відмічається деякий надлишок спілкування, часткове руйнування попередніх дружніх зв’язків, визначення дезінтеграція відносин.

1.4. Методи і способи важливих комунікативних якостей для формування.

Розрізнять ряд якостей, які сильно впливають на процес спілкування. До них відносяться:

Комунікативність – міра прагнення особистості до спілкування. По цій ознаці людей ділять на надмірно або помірно.

Крайня форма психологічного відчуження, уникнення від різних контактів, занурення в світ власних переживань, відсутність потреби в спільній діяльності з іншими людьми називається аутизмом.

Комунікативність як властивість особистості проявляється в пошуку контакту з іншими людьми, розширення кола знайомств, високого рівня активності в процесі міжособистої взаємодії.

Комунікативність може бути результатом різних тенденцій в житті людини:

а) надмірної сором’язливості, неадекватно заниженої самооцінки, відсутність навиків спілкування;

б) надмірної зажуреності людини в будь-яку діяльність;

в) надлишку спілкування, переобтяжене контактами, що породжує потребу побути одному;

г) наслідки перенесених раніше емоційних травм, побоювання вступити в близькі взаємодії, прагнення уникати контактів, щоб знизити ймовірність знов відчути біль.

Контактність – володіння способами спілкування. Контактність як індивідуальна властивість спілкуючогося означає його вміння вступити в контакт з партнером по спілкуванню, тобто подолати маючі бар’єри і негативні установи.

Про виникнення контакту між викладачем і студентом можна судити по тому, чи досягнуті в процесі взаємодії наступні результати:–

співрозуміння – студенти не пасивно сприймають інформацію, повідомлену їм викладачем під час лекції чи виступаючими на семінарі іншими членами студентської групи, а розуміють разом з ними:–

співпереживання – емоційне співчуття тому, що відбувається в аудиторії, коли викладач зумів зацікавити слухачів;–

співпраця – результат співмислення і емоційного переживання, коли викликана зворотна активність навчаючих: вони погоджуються або заперечують, задають питання, доповнюють, наводять нові аргументи і факти.

Процес людського спілкування асиметричний по своїй природі: хтось із спілкуючи в кожний конкретний момент трансформує передану інформацію у відповідності зі своїми поглядами, інтересами, цілями. „Своє” для кожного із співрозмовників являється більш важливим, ніж „чуже”. Тому той, хто говорить, повинен побороти значний бар’єр в сприймаючому – завоювати його увагу і заставити себе слухати, досягти розуміння і відповідної відповіді. А для цього необхідна така властивість, як діалогічність – готовність в спілкуванні настроюватися не тільки на себе, а й на партнера, враховувати його позицію як рівноцінну своїй, поважати його погляди й думки.

Не менш важливою являється така властивість, як ініціативність – активність людини до взаємодії, готовність взяти на себе відповідальність за встановлення контакту і цілий процес взаємодії в цілому.

Поряд з позитивно впливаючими на спілкування, існують властивості, які негативно впливають на взаємодію.

Інфантилізм – збереження людиною дитячих форм поведінки, потреба опіки зі сторони, відхід від відповідальності, нездатність самому впоратися з життєвими труднощами. Те, що милує і захоплює в дитячому віці, у дорослих людей викликає відчуття жалю, бажання допомогти, дивує і дратує.

Нерідко батьки (а потім і вчителі), надмірно піклуються про своїх нащадків, із кращих почуттів прагнуть забрати із їх життя все можливі проблеми і труднощі, отримують в кінцевому результаті перерощу дитину, нездатного прийняти ні одне самостійне рішення. Так в результаті подібної опіки формується симбіотичний тип особистості, який може існувати, тільки „приліпившись” до більш сильної людини, делегувавши йому право вибору, прийняття рішення. Людина – симбіотик відчуває безпеку тільки тоді, коли знаходиться з будь-якою людиною на інтимній або дружній відстані, в протилежному випадку він відчуває немотивовану тривогу, напруженість. Якщо відносини з людиною, з яким найбільш тісно пов’язаний симбіотик, порушились, то симбіотик шукає когось іншого, до кого міг би точно так же „прирости”. Самостійно існувати він просто