Порушує взаємодію з іншими людьми і егоцентризм – орієнтація людини тільки на власну позицію, нездатність змінити її. Відомо, що дитині тяжко зрозуміти, прийняти той факт, що погляди, смаки, інтереси інших можуть сильно відрізняється від його власних. Тільки з 12-14 років дитячий егоцентризм починає долатися шляхом формування здатності до децентралізації. Розрізняють наступні види егоцентризму:

1. Пізнавальний, характеризуючи процеси сприймання й мислення. „Моя думка сама вірна”, „Моє розуміння даного курсу є найбільш істинним”, „У інших авторів по цьому питанню зрозуміти нічого неможна, вчіться тільки по моєму конспекту лекцій” – типові прийоми пізнавального егоцентризма в педагогічній діяльності.

2. Моральний, заключається в бажанні досягнути того, щоб інші люди поступали й діяли саме таким чином, як це уявляє егоцентрист. В подібних випадках у них забирають право на власну думку, на особливе бачення ситуації, на індивідуальність.

3. Комунікативний, спостерігається при передачі інформації іншим людям одночасно з небажанням рахуватися з їх обмеженими можливостями в її декодуванні. Так, викладач, читаючий лекцію для першокурсників, виходячи тільки із того, як краще йому або як думає він сам, ігноруючи часто той факт, що слухачам багато із нових термінів просто незрозумілим.

Егоцентризм, доведений до свого крайнього значення, отримало назву егоїзма. Егоїзм – це ціннісна орієнтація людини, заснована виключно на утримання власних інтересів в різних ситуація життєдіяльності, ігнорування потреби інших людей і соціальних груп. Егоїзм має тенденцію стати домінуючим напрямком особистості. В розрахунках береться тільки на власному „я” – самолюбство і різнодумність до інших людей. В старшому віці домінування егоїстичного напрямку в особистісній структурі може супроводжуватися відчуженням від навколишнього світу і людей, переживання своєї ізоляції, непотрібності, одинокості у ворожому оточенні.

Властивістю, протилежною егоїзму, являється альтруїзм – потреба в наданні безкорисної допомоги іншим людям. В системі ціннісних орієнтацій альтруїста центральним мотивом і критерієм подобань оцінки власної поведінки є задоволення інтересів іншої людини. Попитку надати добру послугу іншій людині, яка потребує або не може її прийняти у зв’язку з невідомими тільки йому обставинами, може бути ще більш неприємною, ніж прямий прояв егоїзма.

Висновок до першого розділу.

Кожна людина має потребу у спілкуванні, налагодженні соціальних контактів. Постає вона як необхідність у нових враженнях, почуттях, знаннях, у бажанні поділитися з кимось своїми переживаннями й думками, обмінятися певною інформацією, налагодити стосунки.

Спілкування є невід’ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільностями, а також необхідна умова існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційна взаємодія індивідів досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності.

Спілкування охоплює різноманітні взаємозв’язки, міжособистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід’ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності зв’язку, форма взаємодії суб’єктів, самостійна і незведена до діяльності категорії, процес міжособистісної взаємодії, обмін думками, почуттями і переживаннями, суттєвий аспект людської діяльності.

Очевидним є те, що діяльність людини, її спілкування з іншими взаємопов’язані й відокремлено існувати не може. Будь-який різновид, форма людської діяльності реалізується через спілкування, а спілкування через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.

У розумінні спілкування реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюються об’єднання людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню. У між особистих контактах розкривається увесь спектр якостей, комунікативний потенціал, соціальна значущість особистості, виявляються людські симпатії та антипатії, любов і дружба. Це свідчить про необхідність знати відносини між учасниками контактної групи, адже від них залежить система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються при взаємодії.

Розділ 2. Психологічні способи впливу в процесі спілкування.

2.1. Методичні аспекти різноманітних форм впливу.

Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного.

Традиційними для соціальної психології є виокремлення таких способів впливу: переконання, зараження, навіювання, наслідування. Часто розглядається й такі специфічні явища, як мода і чутки.

Переконання – як спосіб психологічного впливу спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, яка повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.

Переконання – метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому становленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Адже з передумов її – свідоме становлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприйнятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Отже, переконання, впливаючи на розум і почуття людини є способи психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, що діє на раціональне та емоційне начало, формуючи при цьому нові погляди, взаємини.

З огляду на становлення реципієнта до інформації, що використовується з метою психологічного впливу, розрізняють прямий і непрямий спосіб переконання. Передумовою прямого способу переконання є зацікавленість реципієнта в інформації, зосередженість його уваги на логічних, правдивих, очевидних аргументах. За непрямого способу переконання реципієнт