Компетентному, надійному, привабливому, здатному переконливо доводити свою правоту комунікатору довіряють і як ефективному експерту.

Як специфічний вид психологічного впливу, переконуючий вплив відрізняється ситуацією, що детермінує його необхідність, психологічним станом партнерів у процесі комунікації. Йдеться про усвідомленість ними акту впливу, можливість критичного оцінювання епізодів спілкування, комунікативну автономність при виборі реципієнтом остаточного рішення про моральний аспект зміст і цілей впливу. Переконуючий вплив одночасно є психологічним феноменом і комунікативним процесам.

Ефективність переконуючого комунікативного впливу залежить від зацікавленості партнерів один одним: реципієнт повинен бути готовим до сприймання і прийняття інформації, а комунікатор – зацікавленим у тому, на кого спрямований вплив. Крім того, зміст і форма переконання повинні відповідати віковим, а переконуюча комунікація – індивідуальним особливостям людини. Переконання має бути логічним, послідовним, доказовим, аргументованим. Переконуючи інших, комунікатору слід вірити в те, що він говорить, використовуючи як загальнотеоретичні відомості, так і конкретні факти, приклади.

Якщо людина не готова до того, щоб її переконувати, то не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні його аргументи. Ефект впливу неможливий за зверхнього або поблажливого ставлення комунікатора до аудиторії.

Соціально-психологічне зараження є одним із найдавніших способів інтеграції групової діяльності. Його витоки йдуть із глибин людської історії, а вияви – найрізноманітніші. Інколи навіть цілі народи можуть піддаватися масовим психозам, які виявляються у різних спалахах душевних станів: від спортивного азарту до політичного забарвлення психозу.

Зараження – це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки, а через передачу психічного настрою, який має важкий емоційний заряд, через загострення почуттів і пристрастей.

Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційного підсилення емоційного впливу партнерів по спілкуванню. При цьому сила зростання пристрастей, які створюють психічне тло зараження, прямо пропорційна величині аудиторії й мірі емоційної напруги індуктора чи комунікатора, тобто людини, яка впливає на аудиторію.

Дослідники констатують наявність особливої „реакції зараження”, яка виникає здебільшого у великих відкритих аудиторіях, коли емоційний стан підсилюється шляхом багаторазового „відображення” за моделями звичайної ложкової реакції. Такий ефект має місце насамперед у неорганізованій спільності, найчастіше у натовпі.

Важливу роль у процесі зараження відіграє спільність оцінок та установок , властивих масі людей, схильних до зараження. Так під час масових видовищ стимулам, який впливає на спільність оцінок, що передують зараженню, наприклад, під час виступу популярного актора чи політика, є оплодисменти. Вони можуть відіграти роль імпульсу, що сприяє розвиткові ситуації за законами зараження. Знання цього механізму використовувались у фашистській пропаганді, де була розроблена особлива концепція підвищення ефективності впливу на відкриту аудиторію шляхом доведення її до відвертого збудження – до стану екстазу.

Міра, якою різні аудиторії піддаються зараженню, залежить від загального рівня розвитку особливостей, що складають рівня розвитку особливостей, що складають аудиторію, конкретніше – від рівня розвитку їхньої самосвідомості. У цьому розумінні слушним є твердження, що в сучасних суспільствах зараження відіграє значно меншу роль, ніж на початкових етапах людською історії. Б.Ф. Поршнєв мав рацію, коли зазначив, що чим вищий рівень розвитку суспільства, тим критичнішим є ставлення індивідів до сил, які автоматично спонукають їх до тих чи інших дій або переживають, а тому слабкішою стає дія механізмів зараження.

І все ж не можна сказати, що за сучасних умов проблема зараження зовсім застаріла. Ніяке зростання самосвідомості не скасує таких масових форм психічного зараження, як, наприклад, „вболівання” по стадіонах під час спортивних змагань і т. ін.

Соціальна психологія у великому боргу перед суспільством щодо вивчення цієї проблеми: тут поки що існують лише окремі описи і спостереження, але по суті немає ґрунтовних досліджень.

Об’єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно.

Навіювання – це процес психологічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

На відміну від зараження як способу співпереживання людьми одночасно спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’єктом навіювання, індукатором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлено розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Навіювання – це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу індивіда на індивід чи групу.

Хоча навіювання частіше всього відбувається у вербальній формі, зміст впливу спрямований не до логіки особистості, її здатності мислити та аналізувати, а до її готовності одержати розпорядження, наказ, інструкцію діяти. Велике значення при цьому мають індивідуальні особливості людей – їх здатність самостійно, критично мислити, мати тверді переконання, вразливість, вік, стать, освіта тощо. Важливим чинником ефективності навіювання є також попередня установка та авторитет джерела впливу.

Навіювання, як і зараження та наслідування, є важливим чинником соціалізації особистості та групової інтеграції. Воно може здійснюватися за допомогою вербальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, міміка, дії іншої людини) засобів.

Цікаву спробу розглянути навіювання (сугестію) саме як соціально-психологічне