У поведінці конкретної людини сугестія пов’язана з її покорою існуючим обставинам, залежністю від примусової сили колективних дій та уявлень.

Людство та кожна конкретна людина у своєму розвитку завжди відчувають дію сугестії. Такі механізми регуляції поведінки, як звичаї, ритуали, культи, норми завжди виконують дві необхідні для виживання функції. По-перше, вони формують відмінність „нас” від „них”, а „ми” – це завжди поле довіри, де максимально усунута недовіра і діє сугестія. По-друге, звичаї, традиції та інші механізми – засоби знищення чи хоча б зменшення негативізму поведінки, який руйнує спільність, почуття „ми”. Саме тому ще з давніх часів з’являються засоби активізації відчуття контакту з „ми” (свята, банкети, спільні обіди тощо).

Одночасно з’являються і засоби відлучення від психічного „ми”, відкидання людини в коло чогось чужого, „не нашого” – ізоляція від контактів, бойкої, знущання, глузування тощо. Як у гіпнозі повторення того, що навіюється, підсилює ефект, тобто знімає залишки протидії, так і в суспільному житті – постійне дотримування звичаїв, традицій, виконання ритуалів підсилює єдність „ми”.

Людина не в змозі повністю позбавитися впливу сугестії, але різними засобами може обмежити, локалізувати, зменшити її вплив на себе. Залежно від свого розвитку, самостійності вона намагається вийти за межі кола „ми”. Якби цього не було, людство було б приречене врешті-решт на такий застій свого життя, який призвів би його до загибелі. Саме тому будь-яка замкненість (родинна, національна, професійна, політична) служить на користь сугестії.

Отже, сугестія як один із механізмів впливу в процесі спілкування є важливим чинником соціалізації особистості, інтеграції групової діяльності, формування та актуалізації установок, ціннісних орієнтацій, соціальних норм. Разом з тим суперечливість цього явища зумовлена характером самої людини та суспільства, їхньою взаємодією та розвитком.

До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і наслідування, роль якого в житті особистості та групи досить важлива.

Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначення при цьому певного емоційною й раціональною спрямованістю.

Особливо великого значення цьому феномену подавав у своїх працях Г. Тард. Він виокремлював такі його різновиди:

логічне і нелогічне;

внутрішнє і зовнішнє;

наслідування – мода і наслідування – звичай;

наслідування всередині класу і наслідування одного класу іншому.

За допомогою наслідування Г. Тард намагався пояснити найважливіші явища суспільного життя: відтворення, поширення й уніфікацію винаходів і відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого – стабільність соціальних відносин.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності – ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення має наслідування на ранніх етапах становлення і розвитку людини. Слушно писав польський логік Т. Котарбінський, що немає навчання без наслідування. Досить собі це уявити, щоб зрозуміти велике значення наслідування для прогресу. Завдяки наслідуванню накопичуються і зливаються в єдине ціле завоювання предків, прапредків та їхніх сучасних нащадків.

Особливе значення наслідування має в процесі розвитку дитини. Саме в дитячій психології здійснюється більшість експериментальних досліджень із цього питання. На різних етапах розвитку дитини наслідування виступає головною формую засвоєння дійсності: починаючи від сліпого копіювання зразків поведінки дорослих до вмотивованого наслідування. У цьому разі сама „модель” наслідування подібна до процесів, що відбуваються у дорослої людини, у якої наслідування є побічним способом засвоєння світу.

Певний зразок відіграє свою важливу роль, але частіше він поширюється лише на зовнішній вияв поведінки і не заторкує внутрішні особливості характеристики людини, не змінює спрямованості особистості. Наслідування у дорослих має місце, як правило, у разі, коли відсутня можливість застосувати будь-який інший спосіб опанування незнайомими діями. За цих умов воно стає елементом оволодіння навичкою, іноді досить елементарною професійною дією.

Наслідування ніколи не існує „в чистому вигляді”: вирішальну роль у будь-якому процесі навчання відіграють способи передачі знань. Тому механізми наслідування у дорослих значно складніші, бо тут вони наштовхуються на практичність особистості. Проблема впливу взагалі не може розглядатися як односпрямований процес: завжди існує і зворотній рух – від особистості до впливу, який на неї здійснюється. Особливого значення все це набуває в групі. Наслідування в цьому розумінні більшою мірою, ніж зараження або навіювання, включення до групового контексту. Оскільки йдеться про засвоєння запропонованих зразків поведінки, то завжди існують два різновиди наслідування: або якійсь конкретній людині, або нормам поведінки, виробленим групою.

Мода – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві.

У відомого філософа ХVII ст. Б. Спінози категорією „модус” охоплювалися всі стани суб’єкта, в яких виявляться нескінченна множинність речей та їхні мінливі якості. Пізніше цим терміном почали визначати вияв змін головним чином у побуті, поведінці, одязі, зачісці тощо.

Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, спорті тощо.

Мода дуже тісно пов’язана із смаками та звичаями людей. З першими її