Для моди характерна динамічність, постійне прагнення до швидкоплинності, новизни і водночас вона консервативна. Щось заперечуючи, відкидаючи старе, мода разом з тим претендує на роль зразка, еталона. Інакше кажучи, мода – це часткова, зовнішня зміна соціально-культурних форм поведінки і уподобань людини.

Багато суперечок точиться з приводу походження моди. Деякі дослідники пов’язують це з фактом притуплення нервових подразнень, розглядають як засіб позбавлення людини від негативних емоцій. Інші вбачають у ній своєрідну соціально-психологічну компенсацію незадоволених або відсутніх соціальних потреб, засіб підвищення свого престижу та статусу. Соціологи та економісти розглядають моду у зв’язку з економічною кон’єктурою, впливами реклами та засобів масової інформації. Мабуть, кожен з цих поглядів лише частково пояснює моду як специфічну форму соціально-психологічного впливу.

Суперечливість моди виявляється також у процесі соціалізації людини. Наслідування моді веде до певної автоматизації, стандартизації поведінки, робить людину схожою на інших. Разом з тим розумне наслідування моді звільняє людину від необхідності вититрачи енергію у сфері побуту, самообслуговання, тим самим заощаджує силу для реалізації інших справ, творчої діяльності. Оскільки сучасна людина за умов різноманітності життя не завжди у змозі раціонально розв’язати питання, пов’язані з одягом, зачіскою, предметами побуту тощо, наслідування моді позбавляє її психологічних проблем вибору своєї поведінки.

Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони за завжди намагаються знайти відвідну інформацію, в якій було б необхідне роз’яснення. Якщо ж система офіційної пропаганди не дає пояснень, що знімають психічну напругу, то люди самі починають з’ясовувати ситуацію, яка виникла, але роблять це в межах звичних для них уявлень.

Таке зняття особистісної напруги дуже часто здійснюється за допомогою чуток. Чутка – це повідомлення, надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, заперечують актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання і відтворення почутого (чутки).

Засадовими стосовно типології чуток є дві характеристики: інформаційна та експресивна. Перша визначає об’єктивну міру вірогідності чутки, друга – загальний тип емоційної реакції, на яку вона розрахована і яку виявляє під час сприймання аудиторія. Ця характеристика відображає суб’єктивний стан людей і в типології чуток є головною. Відповідно до неї виокремлюють чутку – страховище, агресивну чутку, чутку-бажання. Залежно від міри вірогідності розрізняють такі різновиди чуток: абсолютно невірогідна чутка; невірогідна з елементами правдоподібності; вірогідна чутка з елементами неправдоподібності, правдоподібна чутка.

Як специфічний різновид між особистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов’язані не тільки з певною актуальною подією, а з пануючими у суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи і установки людей.

Суспільство, закрите для точної й повної інформації, породжує свою неформальну інформаційну мережу у вигляді чуток, а у відповідь на дозування інформації виникає стереотип невіри або недовіри до офіційних джерел. Спроба подолати інформаційний вакуум породжує унікальну систему неофіційного тіньового оповіщення. У відповідь на офіційні міфи виникають міфи буденної свідомості інформаційної свободи, низку інформаційну культуру суспільства.

Не відаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні вірити тому, що повідомлення йде від надійного джерела. Це надає чутці позірної вірогідності, тобто її можна вважати формою престижного навіювання. У подібних випадках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Ще одним мотивом поширення чуток є неусвідомленне прагнення зменшити власну особистісну напругу, розділити свій страх, невпевненість або хвилювання зі слухачами. У цьому випадку взаємність страху або хвилювання дає полегшення. Крім того, людина, яка передає іншому якусь паніку, чутку, має хоч слабку подію на те, що ті, хто її слухають, спростують тривожне повідомлення.

Засоби протидії чуткам можна поділити на дві групи: профілактичні та актуальні. Профілактичні засоби пов’язані з ефективністю дії засобів масової інформації та пропаганди, наявністю обов’язкового зворотного зв’язку між керівництвом та переважною масою народу. Важливим при цьому є ефективність керівництва на всіх рівнях, довіра до нього та засобів масової інформації. Засоби активної протидії, як правило, пов’язані з контрпропагандою, яка виходить з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення, виникнення нових чуток часто викликає ефект „бумерангу”. Вони знову повертаються і поширюються серед людей, ще з більш недостовірними деталями.

Найкращий спосіб припинення чи хоча б зменшення чуток – широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.

Аналіз спілкування як складного, різнобічного процесу показує, що його конкретні форми можуть бути різними. Для того, щоб зрозуміти, як саме особистість включена в ці процеси, що вона вносить у них, необхідно простежити, як конкретно розвиваються процеси спілкування в різних групах, тобто за умов різної за змістом діяльності.

Принцип єдності спілкування і діяльності вимагає дотичного переходу від загальних характеристик процесу спілкування до його вивчення в контексті конкретних груп.

2.2. Вивчення психологічних особливостей спілкування людей.

Вивчаючи психологічні особливості спілкування людей ми досліджували оцінку рівня комунікабельності і оцінку самоконтролю в спілкуванні.

Провівши дослідження серед студентів ІІІ курсу (19 – 20 р.) ми виявили, що у (див. мал. 2)

50 % опитуваних – середній рівень самоконтролю в спілкуванні;

15 % опитуваних мають – низький рівень самоконтролю;

35 %