Отже, більшість студентів мають середній комунікативний контроль, тобто вони щирі, але не стримані в своїх емоційних проявах, вони рахуються в своїй поведінці з навколишніми людьми.

Провівши методики на оцінку рівня комунікабельності видно, що у (див. мал. 1)

55 % опитуваних – нормальний рівень комунікабельності;

35 % опитуваних – підвищений нормальний рівень комунікабельності;

5 % опитуваних – нижче нормального рівня комунікабельності;

5 % опитуваних – дуже високий рівень комунікабельності.

Отже, серед опитуваних студентів виявлено, що у них нормальних рівень комунікабельності, тобто вони любопитні і охоче вислуховують інтересного співбесідника, досить терпеливі в спілкуванні, відстоюють свою точку зору без запальності. Серед опитуваних не виявлено низького рівня комунікативності.

Малюнок 1.

Оцінка рівня комунікабельності.

Малюнок 2.

Оцінка самоконтролю в спілкуванні.

Висновок до другого розділу.

Вивчаючи спілкування видно, що воно включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Головною детермінантною взаємовпливу людей є спільна групова діяльність, оскільки спілкування не існує поза діяльністю.

Головною метою впливу – зміна поведінки і діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визначається цілями спільної діяльності. Але спілкування різноманітне за формами, воно виникає і у випадкових стихійних групах, які не пов’язані спільною діяльністю, а об’єднані якимись короткочасним випадком чи подією. У таких спільностях регуляція поведінки індивідів здійснюється за допомогою специфічних механізмів впливу, які діють і в організованих, об’єднаних спільною діяльністю групах, але у стихійних вони виходять на перший план.

В психології виокремлюють такі традиційні способи впливу як: зараження, навіювання, наслідування, мода і чутки. Кожен із цих механізмів впливу мають свою структуру.

Обґрунтовані відомими дослідниками способи впливу, навіть за умов масового зростання самосвідомості, не зникнуть із суспільного життя, оскільки відображають його сувору драматичну реальність. Більше того, вони набувають неабиякої соціокультурної ваги, тому що цивілізаційний прогрес спричинює ускладнення форм ковтального буття людства. Наприклад, зараження, яке передається через емоції й об’єднання суб’єктів групової діяльності, аж ніяк не скасує такої афективної форми, як „вболівання на стадіонах під час спортивних змагань”. Цей спосіб психодіяння містить такі особливості: неадекватну оцінку ситуації, підвищену метушливість, прагнення одержати інформацію.

Безперечно, проаналізовані способи психологічного впливу відіграють важливу роль не лише в актуальній поведінці та діяльності людей, а й їхньому культурному розвитку. Вони є необхідними чинником соціалізації особи, групового об’єднання, формування установок, суспільних норм і загальнолюдських вартостей.

Проаналізувавши дані, які ми отримали під час вивчення всиологічних особливостей спілкування людей, видно, що більшість із них володіють нормальним рівнем комунікабельності і мають нормальний рівень самоконтролю.

Висновок.

В даний роботі ми намагалися дослідити психологічні аспекти впливу на людей в процесі спілкування. Опрацювавши психологічну літературу, в якій містилася інформація про спілкування, виявили, що спілкування відіграє важливу роль в житті людини. Адже кожна людина потребує спілкування. Спілкування є явищем соціальним, його природа виявляється в соціумі. Будучи актом передавання соціального досвіду, норм поведінки, традицій, воно сприяє збагаченню знань, умінь навиків учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, сприяє об’єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис, характеру, емоційно-вольової та мотиваційної сфер. Його соціально-психологічна специфіка полягає в тому, що у процесі взаємодії суб’єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається обмін думками, інтересами, почуттями, діяльністю, інформацією. Людина потребує спілкування значно більше, ніж усі інші живі істоти. Об’єктивною характеристикою спілкування як активної діяльності є розширення і збагачення соціальних зв’язків і відносин людей.

Досліджуючи різні аспекти спілкування, виявлено, що зміст кожного із них містить певні способи впливу індивіда один на одного. Але оскільки спілкування не існує поза діяльністю, а остання організовується у групах, головною детермінантою взаємовпливу людей є спільна групова діяльність. Воднораз сенс реального діяння полягає у трансформації поведінки та діяльності, напрямок якої визначається спільними цілями і завданнями.

Кожна людина стає об’єктом впливу багатьох людей, впливаючи і на них. При цьому кожен намагається протистояти чужому впливу. Процес впливу залежить від індивідуальних, психологічних можливостей тих, хто впливає, і тих, хто стає об’єктом впливу.

Отже, способи психологічного впливу відіграють важливу роль не лише в актуальній поведінці та діяльності людей, а й їхньому культурному розвитку.

Список використаної літератури.

1. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: Социально-психологические проблемы: – М. Изд-во МГУ, 1990 – 239 [1] с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М. 2001 г.

3. Бодалев Г.М. Личность и общение. Избранные труды. – М. 1983 г.

4. Головах Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К: Изд-во политическая литература Украины. 1989 – 189 с.

5. Гуменюк О. Концепції психологічного впливу в сучасній психології. // Психологія і суспільство. – 2003. – №1 с. 34-90.

6. Гуменюк О.Є. Маніпуляція як різновид психологічного впливу. // Практична психологія та соціальна робота №5, 2003.

7. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общение. – М. 1987.

8. Кваллисам Сьюзан. Тайный язик жеста и взгляда: Пер. С англ. – М. Ниала. – Пресс, 1998 – 144 с.

9. Корнів М.Н. Коваленко А.Б. Соціальна психологія, К. 1995 р.

10. Лупян Ян Авсеевич. Бар’єры общения, конфликты, стресс – Мн. Виш. Шк. 1986 – 206 ст.

11. Орбан-Лембрик Л.Е. Спілкування як соціально-психологічний феномен. // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Вип.. 8. – ч. 1. Ів.-Фра. 2003. с. 3-10.

12. Парыгин В.Д. Анатомия общения. – СПб. – 1999.

13. Психологія професійної діяльності і спілкування. / За ред. Л.Є. Орбан, Д.М. Гриджука, – К.: „Преса України”, 1997 – 192 с.

14. Соціально-психологічні механізми взаємовпливу