Інша захисна техніка являє собою ізоляцію індивіда від певної події чи перешкода тому, щоб вона стала частиною значущого для нього досвіду. У представників підрозділів міліції ізоляція може виявлятися, наприклад, у скороченні спілкування з людьми інших професій, у звуженні комунікативних зв’язків у цілому і зниженні комунікативних здібностей. Використання цього захисного механізму викликане тим, що працівники часто відчувають на собі вплив сім’ї і друзів, заснований на негативному іміджі органів внутрішніх справ, а також можливим станом дезадаптованості під час перебування поза системою і її специфічних традицій. Вони нерідко стають об’єктом ненависті і нападок членів суспільства, яким закликані служити.

Працівник міліції нерідко стикається зі смертю. Він прибуває на місце пригоди першим і не може залишити його за власним розсудом. Працівник може піти додому і зняти форму, але не може залишити свої почуття. Усі речі набувають нового змісту – звичайні предмети здаються знаряддями смерті. В результаті у охоронців порядку з’являється тенденція до відчуження від суспільства. Самоізоляція використовується при цьому як механізм, який переборює психологічний дискомфорт, викликаний указаними причинами.

В подальшому застосування цього захисного механізму може привести до того, що професійні інтереси починають підпорядковувати собі всі інші. В. С. Медведєв зазначає, що коло інтересів і потреб, не пов’язаних з професійною діяльністю, звужується і спрощується аж до примітивізму. Службова діяльність і все пов’язане з нею стає самодостатньою, єдино важливою для особистості сферою активності.

Замісна (удавано-компенсаторна) діяльність, зміст якої зводиться до того, щоб залишити як було, «законсервувати» внутрішнє протиріччя, що склалося, і пристосуватися до нього.

Одним з видів замісної діяльності є прагнення до так званого «символічного самодоповнення», яке використовується особистістю в процесі самоутвердження. В основі самосимволізуючої поведінки лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності та компетентності при цьому досягається за рахунок символів (словесних, поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила того, щоб розглядати її як доброго спеціаліста.

У працівника міліції «удавано-компенсаторний» механізм може, наприклад, виявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутики влади і в надмірній регламентації своїх дій з боку керівництва. Матеріальні символи успіху звичайно розглядаються як більш важливі, ніж духовні.

Замісна діяльність може бути викликана відчуттям недостатньої власної компетентності в професійних питаннях. Виробляється «обережна» поведінка, яка полягає у відсутності самокритичної позиції і зневазі до думок колег.

Одним з проявів професійної деформації працівників міліції є орієнтація на збільшення жорсткості покарання як універсального і достатнього засобу підвищення ефективності боротьби з правопорушеннями в суспільстві. Такий прояв ми також відносимо до компенсаторних механізмів особистості. Його дія приводить до розвитку таких особистісних якостей, як жорстокість, мстивість, роздратованість і нетерпимість у ставленні до оточуючих [36].

Без використання психологічного захисту в складних і екстремальних умовах діяльності неможливі саморегуляція і самозбереження особистості працівника. Проте інтенсивне і постійне функціонування деяких захисних механізмів, вироблених у процесі несення служби, викликає, на наш погляд, розвиток проявів професійної деформації. На думку В. В. Лебедєва і А. В. Шаміса, разом із збільшенням стажу роботи та накопиченням негативної дії стресогенних чинників захисні можливості організму і психологічний потенціал захисту особистості у працівника зменшуються і відбувається стрибок, різке збільшення захворюваності з частковими і повними проявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним функціональних обов’язків.

5. Деякі дослідники вважають особливими проявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість працівників міліції у ставленні до оточуючих людей і педантичність.

Так, згідно з Г. Г. Романовичем та В.І.Батюком і В. С. Медведєвим, підозрілість розвивається з професійно важливої якості особистості – пильності.

У зв’язку з тим, що в процесі виконання службових обов’язків охоронець порядку часто стикається з обманом, підступністю й лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і надмірна пильність (психічна складова).

Інтенсивний вплив професійного досвіду часом призводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати оточуючих у вчиненні недобрих вчинків і злісних замірах, спонукає бачити в кожному підозрюваному злочинця. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність міркувань і вчинків, скептицизм і неконформність, які при помірному прояві визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірно виражена підозрілість призводить до тенденційності і шаблонності в професійній діяльності.

Підозрілість може поєднуватися з відокремленістю позиції, критичним настроєм стосовно будь-яких думок, крім власних, надчутливістю до критичних зауважень на свою адресу і апріорною впевненістю в людській не добрості. У цьому випадку професійна деформація підсилюється.

Педантизм, на думку деяких авторів, розвивається з такої якості особистості, як пунктуальність. Ця якість характеризується прагненням до статечності і ґрунтовності в своїх діях, сумлінністю у виконанні своїх обов’язків, які сполучаються з тенденцією продумувати все до останньої дрібниці.

Пунктуальність є професійно важливою якістю особистості працівника міліції, тому що забезпечує методичне, акуратне і розважливе виконання службових обов’язків. Проте надто часте і інтенсивне занепокоєння з приводу зробленого утруднює виявлення ініціативи і прийняття рішень і перешкоджає успішному виконанню