Специфічні і різноманітні засоби, використовувані в діяльності працівників міліції: засобу припинення, затримки, приводу, розшуку; висновок про взяття під варту, застосування зброї. Застосування цих засобів засновано на принципах гуманізму, справедливості і законності. Їхній моральний зміст приймає юридично законодавчу форму, виражену у нормах права, законодавчих актах, установлених державою. Закріплені в праві, моральні норми стають морально-правовими вимогами, виконання яких строго обов'язково.

Співробітникам міліції не можна показувати ні свої негативні емоції до злочинця, правопорушника, ні, тим більше, застосовувати недозволені прийоми і засоби. Глибока ілюзія полягає в тому, що в деяких ситуаціях таке рішення обумовлене професійним ризиком. Надмірне перебільшення необхідності оперативного ризику — один із симптомів професійної деформації співробітників міліції.

Найважливіша сторона професійної діяльності співробітників міліції — їхні службові відносини: між начальником і підлеглим; старшим і молодшої по званню; відносини між членами колективу, що мають однакове службове становище [8].

У залежності від характеру цих відносин багато в чому формуються професійні якості працівників, чи сповільнює чи прискорює розвиток стійкого психологічного імунітету до деформації. Тим часом, рівень морально-психологічного клімату в окремих підрозділах не завжди відповідає вимогам, до керування цими підрозділами. Маються на увазі конфлікти між самими співробітниками, між співробітниками і начальником, і т.д.

Склалася також своєрідна емпірична практика роботи з молодими співробітниками, що приходять працювати в міліцію. Не завжди начальник відділення розшуку, чи слідства вміє психологічно впливати на молодих співробітників, допомагає їм адаптуватися в колективі, зацікавлює в кінцевому результаті праці. Особистий приклад начальника, його сумлінне і професійне розуміння службового обов’язку, уміння об'єднати професійні інтереси усього відділення з особистими інтересами кожного співробітника — неодмінна умова і надійна гарантія проти деформації службових взаємин. Якщо деформація обераємих засобів і методів роботи співробітників багато в чому обумовлена порушенням принципів законності, справедливості і гуманізму, то деформація моральних і психологічних взаємин між співробітниками — принципу колективізму. Проявом таких порушень може бути егоїстична орієнтованість частини співробітників, насаджувана ними атмосфера «взаимоподсиживания», гризні і недовіри, створення психологічної «натягнутості» у взаєминах. У цьому зв'язку ще раз підкреслимо визначальну роль морального приклада начальника, поводження якого сприяє створенню справді колективістських принципових взаємин, вільних від лестощів, підлабузництва, догідництва і чиношанування, з однієї сторони; егоїзму, кар'єристичної ощадливості, індивідуалізму — з іншої [33].

1.3 Рівні професійної деформації в ОВС.

Специфіка самої правоохоронної діяльності, складність умов її здійснення, психоемоційні і фізичні перевантаження сприяють порівняно швидкому розвитку професійної деформації особи співробітника ОВС. Поза сумнівом, внутрішньоособові зміни, що відбуваються з людиною, відбиваються на його вчинках, стилі спілкування, перевагах, поведінці в цілому на службі і в побуті.

Професійна деформація в своєму розвитку проходить три основні рівні: початковий, середній і глибинний, що по різному впливають на ефективність службової діяльності.

Початковий рівень характеризується незначними, ззовні малопомітними, змінами в особі. Співробітник пізнає і опановує професійною діяльністю, формуючи власний стиль її виконання, але ще не потрапляє у фатальну залежність від служби.

На цьому рівні професійна деформація, як правило, не робить помітного негативного впливу на ефективність службової діяльності, а навіть сприяє вирішенню конкретних оперативно-службових завдань. Це досягається за рахунок психологічного захисту, який полягає в зниженні гостроти сприйняття негативних, психотравмуючих чинників діяльності, їх усвідомленні і оцінки як неминучих, буденних, звичайних. Таке спрощення зменшує психічну напруга до мобілізуючого рівня, оптимізує емоційне самопочуття, робить мінімально достатніми психологічні витрати на виконання діяльності.

Середній рівень деформації характеризується істотними кількісно-якісними змінами. Спостерігається поступова гіпертрофія, або загострення, надмірна вираженість професійно важливих якостей, подальша їх трансформація в свою протилежність. Так, властива міліціонерові уважність перетворюється на підозрілість, упевненість - в самовпевненість, спокій - в байдужість, вимогливість - в прискіпливість, старанність - в педантизм і т.п.

Окремі психологічні риси, які суб'єктивно починають оцінюватися як другорядні, а то і зайві пригнічуються, а згодом і зовсім атрофуються, зникають. Втрачається переконаність в законопокірності громадян, можливості ефективної боротьби з правопорушеннями, в необхідності проявляти в своїй роботі такі відчуття, як співпереживання, розуміння, бажання і готовність надати допомогу [42].

По відношенню до людей, і, перш за все, до об'єктів своєї службової діяльності формується упереджене відношення, що полягає в тому, що в людині відшукується і береться до уваги, перш за все, те, що підтверджує професійні стереотипи ("будь-який громадянин - потенційний правопорушник", "доведи, що ти невинний", "злочинець, а тим, більш рецидивіст не підлягає виправленню" і т.п.) і відкидається як випадкове і неважливе все інше. Все це виникає унаслідок підозрілості, зниження самокритичності, невміння подивитися на свої дії і обставини справи об'єктивно.

Стиль службового спілкування переноситься на позаслужбову поведінку. Співробітник може настільки ідентифікуватися з професією, що поза власною волею залишається міліціонером у всіх сферах позаслужбового життя. Конкретними проявами цього є, наприклад, заняття в суспільному транспорті місця найбільш зручного для огляду, перевертання паперів із записами при появі іншої людини, мимовільна фіксація зовнішності громадян, номерних знаків автомобілів, недоречне вживання професійного гумору, жаргону і т.п.

Професійні інтереси починають займати стійке домінуюче місце і підпорядковують собі всі інші. Здавалося б, в цьому немає нічого шкідливого, особливо для діяльності. Але працівник все більше сприймає і оцінює навколишнє середовище з позиції користі для служби, цікавиться тільки тим, що можна безпосередньо використовувати в роботі. Поступово, але неухильно обмежується круг позаслужбового спілкування, втрачається відчуття спільності з різними верствами населення. Спостерігається бажання під різними приводами подовше знаходитися на службі