У підлітковому віці інтенсивно розвивається потреба бути дорослою людиною. Ця потреба трансформується у потребу усвідомлення себе в собі та в потребі бути максимально представленим в інших.

Якщо для молодшого школяра навчання є провідним видом діяльності, то у підлітковому віці навчання є одночасно здійснювальним видом діяльності з інтимно-особистісним спілкуванням, яке виступає важливою, провідною діяльністю в інших формах діяльності, тобто як діяльність у діяльностях. А тому навчання — це той вид діяльності, в якій є можливості для виявлення себе як індивідуальності з метою подальшої інтеграції. В навчанні виявляється соціальна активність підлітка, яка спрямована на засвоєння норм, правил, цінностей, способів поведінки. Підліток, як суб'єкт навчання, відрізняється від молодшого школяра своєрідністю мотивації. Перш за все у підлітка набувають стійкості пізнавальні мотиви. У цьому віці учні виявляють більший інтерес до закономірностей, ніж до фактів. Дослідники підкреслюють, що підлітковий вік дуже сприятливий для розвитку широких пізнавальних інтересів. У цьому віці змінюються навчально-пізнавальні мотиви, зокрема, інтерес до способів набуття знань. Продовжують розвиватися мотиви самоосвіти, способом якої є читання нових джерел, засвоєння нової інформації в додаток до основної програми. Широта пізнавальних інтересів та мотиви самоосвіти міцнішають у зв'язку з мотивом бути дорослим та самостійним.

Істотних змін у цьому віці зазнають соціальні мотиви навчання. Ці мотиви виявляються особливо тоді, коли вчитель підкреслює можливість використання навчального матеріалу в майбутній професійній діяльності або для самовдосконалення. Вузькі соціальні мотиви знаходять вияв у прагненні підлітка зайняти позицію дорослої людини. У нього з'являється інтерес до різних форм групової роботи як можливості для самовираження та самоствердження. В умовах хорошої організації групової роботи у підлітків розвивається здатність до співробітництва. У випадку, коли навчання не створює умов для задоволення потреби у дорослості та самостійності, тобто не враховуються соціальні мотиви, знижується інтерес до навчання.

У підлітковому віці якісні зміни виникають у цілеспрямованості. Підліток не тільки сприймає мету, поставлену вчителем, а й сам вміє визначити мету, планує свою роботу, до того ж утворює ієрархію цілей, визначає головну та проміжні цілі. Він їх змінює в залежності від умов. При переході до старшого шкільного віку підлітки починають визначати перспективні цілі, зв'язані ч майбутнім.

У цілеспрямованості підлітка, крім якісних змін, є певні слабкі сторони. Так, досягнення цілей виявляється нерівномірно з різних навчальних дисциплін. Підлітку важко зв'язати цілемотиваційний компонент однієї діяльності з другою (наприклад, навчання та трудова діяльність).

Оцінювання учбової діяльності підлітка має різний мотиваційний вплив, наприклад, дає можливість виконати свій обов'язок, зайняти певне становище серед однолітків, заслужити довіру, схвалення від батьків тощо. У цьому віці домінантну роль починає відігравати самооцінка. Коли оцінка і самооцінка співпадають, підліток знаходиться в стані емоційного благополуччя.

Учні підліткового віку здатні до різних видів контролю: до контролю за результатом, покрокового, а також — до перспективного. У зв'язку з тим, що підлітки часто виявляють волю — поривання, самоконтроль у них носить епізодичний характер, що свідчить про його особистісну нестабільність.

Неуспішність, її причини та запобігання

Неуспішність — це гостра проблема сучасної школи, яка викликається багатьма причинами. Серед них розрізняють: соціальні, біологічні та педагогічні. Соціальні причини полягають у тому, що у перебудовний період нашого суспільства знання та чесна праця не відіграють вирішальної ролі у благополуччі людини. Знизилась цінність освіти, багатьом молодим людям став потрібен диплом, атестат, але не самі знання.

Важливою причиною неуспішності є стан здоров'я школярів, який в останнє десятиріччя має тенденцію погіршуватися.

В психологічній теорії вивчались стійко невстигаючі учні (Н.О. Менчинська, Л.С. Славіна, З.І. Калмикова). На думку вказаних авторів, є три групи причин стійкої неуспішності. Одна з них пов'язана з недоліками у пізнавальній сфері учнів (недоліки у мисленні, не вироблені прийоми навчання, невміння використати свої індивідуально-психологічні особливості). Друга група причин пов'язана з недоліками мотиваційної сфери, а третя — із здатністю організовувати власну учбову діяльність.

Вчені спробували створити типологію учнів, які стійко не встигають. Так, в одній з них орієнтувалися на якість мислення та на ставлення до навчання. Згідно з цими критеріями виділили групу невстигаючих, у яких низька якість мислення, але позитивне ставлення до навчання. Для другої групи характерними є висока якість мислення і негативне ставлення до навчання, а для учнів третьої групи — низький рівень мислення і негативне ставлення до навчання.

Отже, на успіхах у навчанні позначаються ставлення до навчання, уміння вчитися та особливості мислення. Вчителеві потрібно знати індивідуальні особливості кожного учня, щоб вчасно прийти на допомогу і виробити відповідний до цих особливостей стиль навчальної діяльності.

Відставання співвідноситься з неуспішністю, як частина з цілим. Неуспішність вбирає в себе різні елементи, що стосуються освіченості, вихованості та розвитку. Таким чином, неуспішність і відставання по своїй суті різні поняття, але зв'язані між собою. Як процеси, вони за певних умов, мають тенденцію взаємопереходити, знижуватися і зникати.

Для того, щоб вчасно надати допомогу школярам, вчитель повинен знати елементи неуспішності та ознаки відставання. В цілому вони визначаються складом змісту освіти. У відповідності до нього такими елементами є знання, способи діяльності (уміння, навички, інтелектуальні дії— дії сприймання, пам'яті, мислення, створення образів тощо), а також різного характеру ставлення —