особистісні особливості батьків, система цінностей і переконань;*

особливості взаємин подружжя чи інших членів сім'ї, що проектуються на дитину.

В.Гарбузов (2001), АДахаров (1982), Д.Ісаєв (1980) описують типи неправильного виховання, які практикуються батьками дітей, хворих неврозами.

1. Неприйняття, емоційне відторгнення - неприйняття індивідуальних особливостей дитини, спроба "покращення", “корекції" вродженого типу реагування у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією всього життя дитини, з імперативним нав'язуванням їй єдино „правильного" типу поведінки. В окремих випадках неприйняття може проявитися у реальній відмові від дитини, віддання її в інтернат, психіатричну лікарню. На практиці таке ставлення спостерігається у самотніх мам, які виховують рідних чи прийомних дітей, у сім'ях, де дитина народилась "випадково" чи "невчасно", в період побутової невлаштованості і сімейних конфліктів. Поряд із жорстким контролем, виховання цього типу може поєднуватися із недостатнім контролем, байдужістю.

2. Гіперсоціалізуюче виховання проявляється у тривожно-недовірливій концентрації батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі серед друзів, особливо у школі, очікуванні успіхів у навчанні й майбутній професійній діяльності. Такі батьки прагнуть до багатопрофільного навчання й розвитку дитини, але при цьому не враховують або недооцінюють реальні психофізичні особливості й можливості дитини.

3. Егоцентричне виховання – "кумир сім'ї", "маленький", "єдиний", "сенс життя" - призводить до надмірної уваги всіх членів сім'ї до дитини, інколи на шкоду іншим дітям чи членам сім'ї.

4. Бездоглядність - дитина поза полем зору батьків. При цьому потреби в одязі й харчуванні дитини задовольняються, проте її духовні інтереси, захоплення, навчання й поведінка залишаються поза увагою батьків. До цього ж типу відноситься формальне виховання.

5. Жорстоке ставлення до дитини, яке супроводжується фізичними покараннями навіть за найменші прорахунки. У дитини у такому разі формується страх перед батьками, жорстокість.

6. Надмірна вимогливість - батьки намагаються дати дитині ґрунтовну освіту, розвинути її здібності, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Вона не має змоги спілкувати з однолітками, набути досвіду ділової й емоційної взаємодії. З часом вона починає виконувати усе формально. Цей стиль сприяє виснаженню нервової системи й появі тривожності.

Цікаву й актуальну для сьогоднішньої психологічної теорії та практики класифікацію типів ставлення батьків до дітей розробив наприкінці XIX ст. російський психолог П.Лесгафт. Він аналізує позитивні й негативні системи виховання дітей у сім'ї та простежує, як результати цього виховання позначаються на долях людей у дитячому й дорослому віці:

1. Лицемірний - якщо в сім'ї не звертають уваги на дітей, ігнорують їх потреби, не докладають жодних відповідних зусиль, то вони виростають бережливими та лицемірними, часто спостерігається низький рівень інтелекту чи затримка у розумовому розвитку.

2. Гонористий - якщо батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості, то вони виростають егоїстичними, поверхневими. Позиція надмірного захоплення може сформувати надмірну самовпевненість, неадекватну самооцінку.

3. Добродушний - у сім'ях, де взаємовідносини між батьками гармонійні й будуються на основі любові й поваги, діти, досягнувши зрілості, вирізняються добросердечністю та глибиною мислення, весь час прагнуть до оволодіння новими знаннями.

4. Затурканий - коли батьки постійно невдоволені дитиною, критикують, засуджують її, звинувачують у всьому, ті у відповідь починають здійснювати зухвалі вчинки, проявляти неслухняність. Дитина росте руйнівником, емоційно нестійкою, в ній живе гнів та образа.

5. Якщо батьки занадто оберігають дитину, задовольняють кожну її примху і ще в дорослому віці ставляться до неї як до немовляти, перешкоджаючи її самостійності, гальмуючи прояви її ініціативності, то цим самим вони обмежують її розумову й фізичну активність. Внаслідок такого виховання дитина виростає лінивою, соціальне незрілою, нездатною "глянути в обличчя реальному житло".

6. Якщо матеріальні труднощі не впливають на ставлення батьків до дітей, то вони виростають працьовитими, спокійними й скромними. Якщо ж низький рівень життя відображається на сімейному кліматі, то діти почуваються покинутими, нещасними, дивляться в майбутнє з песимізмом.

Найбільш патогенним виявляється вплив неправильного виховання у підлітковому віці, коли фруструються базові потреби цього періоду розвитку - потреба в автономії, увазі, самовизначенні, досягненні, у підтримці і приєднанні (сімейне "ми").

Найпоширенішими формами порушень поведінки унаслідок непослідовного типу ставлення батьків до дитини є:*

рухова розгальмованість - виявляється у непосидючості, надмірній рухливості, що пов'язано з нездатністю зосередитись. Результат - низька успішність;*

втечі з дому, що характерно для хлопчиків віком від 7 до 13-16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою тощо;*

страхи – можуть бути короткочасними (10-20 хв). У такому випадку у пригоді стане заспокійлива бесіда. Бувають тривалі страхи (напади) (1-1,5 місяці). У результаті діти стають дратівливими, плаксивими;*

страх перед власною фізичною неповноцінністю пов'язаний з необгрунтованою впевненістю у наявності в себе певної фізичної вади. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти на обличчі, вади фігури;*

заїкання - виявляється у період емоційного напруження і спричиняє страх вимови. Діти дратуються, ображаються, в них пригнічений настрій, вони усамітнюються, їм необхідне відчуття підтримки й любові;*

мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними;*

фантазування - притаманне всім віковим групам, але якщо воно триває довго, це призводить до зниження інтелектуальної діяльності;*

патологічні захоплення - характеризуються одержимістю або надмірною інтенсивністю, незвичністю, супроводжуються великими витратами часу, сил. Все інше відходить на задній план;*

тютюнопаління - одна з найрозповсюдженіших шкідливих звичок. Підлітки інколи не приховують від батьків свою паталогічну звичку і палять у їхній присутності, незважаючи на заборону. У цьому виявляється бажання звільнитися