Наступна група вправ – це вправи на цілеспрямування учнів в навчанні, перш за все на реальність в цілеспрямуванні. Тут слід змінювати адекватну самооцінку, при цьому вчити учнів розрізняти свої можливості в цілому і зусилля в даному завданні, а також оцінювати психологічну ціну для себе даної роботи і тим визначити реалістичність мети.

У вправах на закріплення адекватної самооцінки важливо навчати учня психологічно досвідченому поясненню своїх успіхів і невдач, навчати прийомам зняття безпідставної тривожності з приводу стану своїх знань і вмінь, вчити активізувати усі свої можливості. Цьому сприяють вправи на вирішення задач максимальної важкості, переживання невдачі і самоаналіз не тільки її зовнішніх причин у вигляді важкості задачі, але й внутрішніх причин – своїх можливостей в цілому і зусиль при вирішенні даної задачі.

Особливим видом праці по формуванню у школярів адекватного рівня самооцінки є обдумане заохочення їх вчителем. Похвала вчителя стимулює учня лише в тому випадку, коли завдання відчувається учнем як достатньо важке, і у заохоченні вчителя учень "прочитує" високу оцінку своїх можливостей і умінь. І навпаки, похвала вчителя за легке завдання може знизити мотивацію учня, так як він буде схильний вважати, що вчитель недостатньо оцінює його можливості.

Для мотивації школяра важливішою ніж оцінка вчителя є прихована в оцінці інформація про його можливості. Оцінка вчителя підвищує мотивацію, якщо вона відноситься не до вмінь учня в цілому, а до тих зусиль, яких докладає учень при виконанні завдання, якщо вчитель своєю оцінкою дієво мобілізує докладені учнем нові зусилля, то це викликає зростання активності і внутрішньої мотивації учнів.

Другим правилом викладання оцінки вчителем для заохочення мотивації являється такий прийом, коли він порівнює успіхи учня не з успіхами інших учнів, а з його попередніми результатами. При цьому слабкий учень буде частіше переживати почуття успіху, а сильний буде стикатись з необхідними для нього переживанням невдачі.

Таким чином, похвала і оцінка вчителя будуть стимулювати позитивні мотивації, якщо вони будуть враховувати реальний вклад учня в роботу, психологічну ціну цієї роботи для даного школяра.

Формування мотивації на окремих етапах уроку і у невстигаючих учнів. Яку б діяльність учні не здійснювали, вона повинна мати психологічно повну структуру – від розуміння і постановки учнями цілей і задач через виконання дій, прийомів, способів і до здійснення дій самоконтролю і самооцінки. Наприклад, на уроці може бути запропонований цикл діяльності учня по засвоєнню нових знань і способів. В цьому випадку учбова діяльність повинна включати задачі, які забезпечують готовність саме до дій добування нового, тобто проблемні завдання і пошукові учбові дії і відповідні по змісту дії самоконтролю і самооцінки. Якщо урок має тренувальний напрямок, то учень також повинен у повній мірі бути готовим до виконання саме цієї діяльності і вона також повинна мати відповідну і психологічно повну структуру – учнем повинні бути зрозумілі і прийняті задачі закріплення. Він повинен використовувати адекватні способи роботи, прийоми самоконтролю.

Загальна задача вчителя полягає в тому, щоб учень постійно був мотивованим до дій – і на початку уроку, під час нього, і в кінці уроку. Зупинимося детальніше на етапах формування мотивації на окремих етапах уроку:

1. Етап виклику вихідної мотивації. На початковому етапі уроку вчитель може враховувати кілька видів заохочень учнів: актуалізувати мотиви попередніх досягнень, назвати мотиви відносної невдоволеності, посилити мотиви орієнтації на заплановану діяльність.

2. Етап підкріплення і посилення виниклої мотивації. Тут вчитель орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів, викликаючи інтерес до кількох способів вирішення задач і їх співставленню до різних способів співпраці з іншою людиною. Які прийоми може використовувати вчитель для підтримки і формування мотивації в ході уроку? Тут можуть бути використане чергування різних видів діяльності; вибір вчителем міри важкості матеріалу і використання оцінки таким чином, щоб чергувати в учнів мотиви і емоції з позитивною і негативною модальністю.

3.Етап завершення уроку. Як відзначалося важливим тут є те, щоб кожний учень вийшов з діяльності з позитивним особистим досвідом і щоб в кінці уроку виникла позитивна направленість на подальше навчання. Головним тут є посилення оціночної діяльності самих учнів та розгорнута диференційована оцінка вчителя. Для побудови подібної мотивації не завжди спрацьовує підкріплення успіхів учнів – за певних умов важливим є показати учням їх слабкі місця. На уроках засвоєння нового матеріалу ці висновки можуть стосуватись етапу засвоєння нових вмінь і знань. На уроках закріплення мова може йти про доведення, відпрацювання окремих навичок до автоматизму.

Кожний етап уроку вчителю слід наповнювати психологічним змістом. Так як кожний етап – специфічна за своїм мотиваційним складом психологічна ситуація.

3.3. Профілактика психологічних проблем дитини у сім’ї

Робота практичного психолога у школі свідчить про те, що найбіль-шою складністю для батьків є увага до дитини. Однією з поширених по-милок є невміння батьків враховувати вікові зміни у психіці дитини, пово-дитися з нею за моделлю попереднього вікового етапу.

Така інертність батьків викликає у дітей різні форми негативізму, який виявляється в підлітковому віці.

У дітей молодшого підліткового віку формується "відчуття дорослості", уява про себе як про людину, яка має право на особисті судження, ініціати-ву, незалежність від світу дорослих.

Перехід від молодшого шкільного віку до підліткового настільки швид-кий, що батькам нелегко зрозуміти зміни у психіці дитини, і вони