«Соціально-психологічні особливості комунікативної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………3

Розділ 1.Соціально-психологічні особливості комунікативної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації…………………………………………6

1.1. Психологічні підходи до обгрунтуання поняття комунікативної активності особистості……………..………………………………………………….6

1.2. Соціально-психологічні характеристики спілкування та взаємодії підлітків в умовах навчання в школі……………………………………………….21

1.3. Соціально-психологічні характеристики шкільної дезадаптації підлітків……………………………………………………………………………….30

Висновки до розділу І…………………………………………………………….…38

Розділ 2. Дослідження специфіки вияву комунікативної активності підлітків в ситуації шкільної дезадаптації……………………………………………….….40

2.1. Програма дослідження…….…………………………………..………..…40

2.2. Аналіз рівня потреби у спілкуванні та комунікативної установки підлітків в ситуації шкільної дезадаптації………………………………..……..…..44

2.3. Вивчення комунікативних характеристик підлітків в ситуації шкільної дезадаптації…………………………………………………………………………....48

2.4. Шляхи оптимізації проблеми комунікативної активності в умовах шкільної дезадаптації……....…..……………..….…………………………….…......53

Висновки до розділу ІІ………………………………………………………………57

Висновок…………………………………………………..………………….………59

Список використаної літератури………………………………………………….61

Вступ

Актуальність теми дослідження. Проблема комунікативної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації є однією з важливих у педагогіці та психології, але сьогодні вона носить масовий характер та потребує особливої уваги, адже, підлітковий, або середній шкільний вік, - один з станів становлення особистості, період особливо активного формування духовного багатства людини, її моральної чистоти, фізичної досконалості, готовності до праці, здатності бути активним громадським діячем.

Особистість підліткового періоду – це індивід, який значною мірою втратив орієнтири у принципах побудови своїх взаємовідносин з іншими людьми, групою, суспільством. Зазначені негативні тенденції яскраво проявляються саме у підлітковому віці, який є сам по собі критичним з погляду онтогенетичних психофізіологічних змін. Тому однією із нагальних проблем як самого індивіда, так і соціуму є пошук ефективних шляхів подолання дезадаптації в цілому і дезадаптивної самоорганізації підлітка зокрема, а відтак і тих чинників, котрі детермінують виникнення цього феномену.

Знаходження шляхів подолання шкільної дезадаптації є важливою і актуальною проблемою для теорії і практики педагогічної науки, адже коли учневі-підлітку буде затишно в класі, з ровесником, класним керівником, коли він буде знати що його люблять, йому довіряють, в нього підвищиться самоповага й рівень домагань – тоді він зможе бути впевненим у своїх силах, зникнуть страхи і побоювання.

Багаточисленні дослідження дають підставу стверджувати той факт, що рівень адаптації до навчально-пізнавальної діяльності та рівень адаптації до формальної організації шкільного життя значною мірою залежить від рівня комунікативних здатностей і сформованого вміння встановлювати взаємини зі своїми однокласниками. Відомо, що низький неофіційний статус слабковсигаючого учня у класі, що є наслідком вибіркових взаємин однокласників, призводить до формування у нього зниженої самооцінки та зневіри у власних не тільки навчальних, а й інших можливостях.

Більшість дослідників виокремлюють шкільну дезадаптацію в “самостійний феномен”, що виникає в результаті невідповідності соціопсихологічного чи психофізіологічного статусу дитини з вимогами нової, соціальної ситуації, тобто ситуації шкільного навчання. Помилкова оцінка характеру та причин труднощів, які виникають в учнів під час навчання в школі, породжує більш складні проблеми.

У психологічній науці традиційно приділяється значна увага питанням повноцінного розвитку й навчання підлітків (Л.Й.Айдарова, Ш.О.Амонашвілі, Л.І.Божович, О.Л.Венгер, П.Я.Гальперін, В.В.Давидов, І.В.Дубровіна, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, Є.М.Кабанова-Меллер, О.В.Киричук, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, С.Д.Максименко, Н.О.Менчинська, Н.Ф.Тализіна та ін.), зокрема проблемам їх пристосування до шкільного життя (Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, О.О.Карабанова, О.Г.Лідерс, О.М.Леонтьєв, Н.Г.Лусканова, Н.В.Самоукіна та ін.). 

Суттєва зміна деяких складових соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах призвела до збільшення кількості підлітків, які відчувають стан дезадаптації (М.Р.Бітянова, Г.В.Бурменська, І.В.Дубровіна, М.М.Заваденко, О.І.Захаров, В.М.Оржеховська та ін.). Цей стан дослідники, вчителі й батьки пов’язують не стільки з проблемою здоров’я або успішності, скільки із соціально-психологічним входженням дитини в шкільне життя, в колектив класу, в систему шкільних відносин.

Об’єкт дослідження: комунікативна активність підлітків в ситуації шкільної дезадаптації.

Предмет дослідження: специфіка прояву комунікативної активності підлітків в ситуації шкільної дезадаптації.

Мета дослідження: вивчити особливості комунікативної активності підлітків в ситуації шкільної дезадаптації.

Гіпотеза: комунікативна активність підлітків певною мірою детермінована фактом шкільної дезадаптації. Ситуація шкільної дезадаптації впливає не формування комунікативної активності підлітків.

Відповідно до поставленої мети та висунотої гіпотези визначено наступні завдання:

1) проаналізувати основні підходи до виявлення комунікативної активності особистості;

2) виявити основні характеристики шкільної дезадаптації підлітків;

3) дослідити специфіку прояву комунікативної активності підлітків в ситуації шкільної дезадаптації у порівнянні із комунікативною активністю підлітків,які не характеризуються шкільною дезадаптацією.

Теоретико-методологічна основа: положення про сутність і закономірності становлення особистості у підлітковому віці (О.В.Запорожець, Є.М.Кабанова-Меллер, О.В.Киричук, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, С.Д.Максименко, Н.О.Менчинська),психологічну адаптацію особистості в школі (Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, О.О.Карабанова), загально-психологічні та соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування та взаємодії (Б.Г.Ананьєв, Г.М.Андреєва, О.О.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.А.Семченко та ін.).

Методи дослідження: теоретичний (аналіз та узагальнення наукової літератури), емпіричні (спостереження, бесіди, тестування), методи обробки одржаних даних.

Теоретичне значення: проаналізовано зміст поняття комунікативної активності, виявлено специфіку прояву комунікативної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації.

Практичне значення: отримані результати дають змогу вчителям та шкільним психологам оптимізувати показники комунікативної активності, забезпечувати ефективність процесу шкільної адаптації підлітків.

Структура та обсяг роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків, та списку використаних джерел.

Розділ 1.Соціально-психологічні особливості комунікативної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації

1.1. Психологічні підходи до обгрунтування поняття комунікативної активності особистості

Важливою умовою здійснення процесів спілкування виступає комунікативна активність учасників взаємодії. Розглядаючи спілкування з позиції суб’єкт-суб’єктного підходу, Б.Ф.Ломов трактує його як особливу самостійну форму активності суб’єкта. Опираючись на дослідження К.О.Абульханової-Славської, слід відмітити, що активність визначає комунікативну діяльність індивіда, її мотиви, цілі, спрямованість, рівень потреби здійснювати цю діяльність, тобто, є рушійною силою, джерелом спонукання в людини власних комунікативних особливостей [1, 77].

З огляду на сказане в основу вивчення впливу комунікативних особливостей підлітків на процес навчальної діяльності поставлений методологічний принцип активної взаємодії особистості з оточуючим середовищем та з самим собою. Такий підхід