І в навчальному закладі, і у своєму сімейному оточенні можна спостерігати, як із дорослішанням підлітки відгороджуються від дорослих, замикаються, не пускають до свого внутрішнього світу навіть найближчих родичів. Добре, якщо в ролі старшого друга опиниться хтось із батьків, друзів, однолітків. Часто завдяки створенню атмосфери поваги й довіри ним стає вчитель в школі. Якщо ж підліток, юнак, дівчина не знаходять довіри в організованому освітньому просторі чи в родині, вони шукають розуміння й визнання в неформальному спілкуванні, яке часто приводить до асоціального, кримінального середовища, може навіть стати причиною суїциду.Іноді така ситуація може сприяти дезадаптованості дитини в школі.

Більшість дослідників виокремлюють шкільну дезадаптацію в “самостійний феномен”, що виникає в результаті невідповідності соціопсихологічного чи психофізіологічного статусу дитин з вимогами шкільного навчання.

Особливо негативного забарвлення дезадаптація набуває у підлітковому віці, коли провідним моментом становлення особистості є лінія соціального розвитку. Сутність процесу шкільної дезадаптації підлітка полягає у невідповідності між цілями навчально-виховного процесу школи і результатами діяльності учня, що супроводжується порушенням оволодіння особистістю норм, вимог найближчого соціального оточення, тобто порушенням інтеріоризації зовнішніх механізмів регуляції поведінки та діяльності у внутрішню самоорганізацію особистості – саморегуляцію.

Соціально-психологічною сферою вияву шкільної дезадаптації підлітків виступає спілкування та взаємодія з однолітками та вчителями. Тому, можна сказати, що комунікативну активність підлітка буде відображати соціально-психологічні характеристики його шкільної дезадаптації.

Розділ 2. Дослідження специфіки вияву комунікативної активності підлітків в ситуації шкільної дезадаптації

2.1. Програма дослідження

В процесі емпіричного дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методик, спрямованих на вивчення складових комунікативної активності підлітків.

У нашому дослідженні брало участь 30 учнів дезадаптованих та 30 учнів, які не характеризуються дезадаптованістю. Вибір опитуваних відбувався у взаємодії із шкільними психологами. Тобто, підбір підлітків, що характеризуються шкільною дезадаптацією проводився згідно досліджень психологів школи. Загалом нами було відвідано 6 шкіл м. Івано-Франківська та м. Городенки.

Використано методики, спрямовані на вивчення потреби у спілкуванні та комунікативної активності, як стану внутрішньої готовності до спілкування та вивчення комунікативних особливостей: рівня емпатії та цінностей комунікативних характеристик.

Спілкування як особистісна потреба учня у школі вивчалось за допомогою методики для визначення рівня потреби у спілкуванні (Ю.М.Орлов, В.І.Шкуркін, Л.П.Орлова, 1974). Тест містить твердження, які корелюють із ознаками двох протилежних груп: з високим і низьким рівнем потреби у спілкуванні. За допомогою даного тесту виділяють п'ять рівнів потреби у спілкуванні: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий.

Вивчення комунікативних установок підлітків проводилось на основі методики діагностики комунікативної установки В.В.Бойко (17, 298-310).

Згідно методики, розглядались наступні компоненти негативної комунікативної установки (НКУ) у відношенні до інших людей та їх оцінці:

замаскована (прихована) жорстокість;

відкрита жорстокість - людина не приховує і не пом'якшує свої негативні оцінки і переживання з приводу більшості навколишніх, робить про них різкі, однозначні висновки, які практично не змінює;

обгрунтований негативізм – відображається у негативно обгрунтованих негативних висновках про деякі типи людей і окремі сторони взаємодії;

бурчання – схильність робити необгрунтовані узагальнення негативних фактів при взаємодії з партнерами і спостереженні за соціальною дійсністю;

негативний особистий досвід спілкування - відображає міру вдалої взаємодії із знайомими, друзями та партнерами у спільній діяльності.

Комунікативна установка відображається на рівні комунікативної толерантності. Дослідники виділяють чотири рівні комунікативної толерантності:

1) ситуативний рівень – фіксується у відношенні даної особистості до конкретної людини;

2) рівень типової комунікативної толерантності – виявляється у відношенні людини до збірних типів особистостей чи груп людей (нація, соціальний прошарок, представники певної професії);

3) професійний рівень – відношення до людей, з якими особистість взаємодіє з приводу професійної діяльності;

4) рівень загальної комунікативної толерантності – показує тенденції відношення до людей взагалі, зумовлені життєвим досвідом, установками, особливостями характеру, моральними принципами, станом психічного здоров'я людини.

Загальна комунікативна толерантність поєднує в собі вищеперелічені рівні. Вивчення низького рівня загальної комунікативної толератності дає змогу дослідити тенденції відношення особистості до партнерів по спілкуванню. Для самоперевірки комунікативної установки учасникам експерименту було запропоновано вивчити власну комунікативну толерантність за рядом поведінкових ознак. До ознак низької комунікативної толерантності автори методики відносять: неприйняття індивідуальності іншого, взірець при оцінюванні інших – власне Я, категоричність та консерватизм, невміння помякшувати враження про некомунікабельні риси партнера, прагнення перевиховати партнера, невміння пробачати помилки іншому, прагнення змінити партнера під свої потреби, нетерпимість до фізичних чи психічних вад людини, невміння пристосовуватись до партнерів.

Для вивчення соціально-перцептивних характеристик учасників дослідження нами використано методику діагностики рівня емпатії Є.І.Рогова. Згідно методики досліджено наступні види емпатії: до батьків, до тварин, до людей похилого віку, до дітей, до героїв художніх творів, до незнайомих чи малознайомих людей та загальний показник. Крім того, методика передбачає виокремлення наступних рівнів емпатії: дуже високий, високий, середній, низький, дуже низький. При аналізі рівнів емпатії слід виходити із їх сутнісних характеристик, запропонованих автором методики.

Дуже високий рівень емпатії притаманний людям, у яких надміру (аж до хворобливого) розвинено співчуття та співпереживання. Такі люди надзвичайно вразливі, що спричиняє їм труднощі у спілкуванні.

Високий рівень емпатії характерний людям, чутличим до потреб і проблем навколишніх, комунікабельним. Такі люди швидко встановлюють контакти з оточуючими, не є конфліктними особистостями, їм притаманна відкритість, за що їх цінують інші.

Середній рівень емпатії характерний людям, які не відзначаються особливою чутливістю, та емоційно черствими їх назвити не можна. У міжособистісних відносинах думка про оточуючих формулюється скоріше на