Підлітковий вік називають перехідним віком, тому що протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитячого до дорослого стану, від незрілості до зрілості. У цьому змісті підліток –напівдитина і напівдорослий: дитинство вже пройшло, але дорослість ще не наступила. Перехід від дитинства до дорослості пронизує всі сторони розвитку підлітка: і його анатомо-фізіологічне, і інтелектуальне, і моральний розвиток – і усі види його діяльності.

Формуючи особистість підлітка, учитель повинний спиратися на надзвичайно характерне для підлітка емоційно пофарбоване прагнення активно брати участь у житті колективу. Придбання досвіду колективних взаємин прямим образом позначається на розвитку особистості підлітка. У колективі розвивається почуття боргу і відповідальності, прагнення до взаємодопомоги, солідарності, звичка підкоряти особисті інтереси, коли це потрібно, інтереси колективу. Думка колективу однолітків, оцінка колективом вчинків і поводження підлітка для нього дуже важливі. Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка чи вчителів батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на дружний вплив колективу товаришів. Тому пред'явлення вимог до підлітка в колективі і через колектив — один зі шляхів формування його особистості.

Які ж особливості формування особистості в підлітковому віці? Тут насамперед варто виділити ряд найважливіших напрямків, по яких йде розвиток особистості. Це інтенсивне формування і розвиток: а) морального (морального) свідомості, б) самосвідомості, в) почуття дорослості, г) діяльності спілкування.

Як наслідок поступового придбання досвіду суспільного поводження, росту моральної свідомості і соціальних переконань, вивчення основ наук у школі, формування теоретичного мислення в підлітків починає складатися світогляд.
Що стосується особливостей розвитку особистості, то слід зазначити наступне. Самосвідомість підлітків здобуває якісно новий характер, вона зв'язане з потребою усвідомити й оцінити морально-психологічні властивості своєї особистості вже в плані конкретних життєвих цілей і устремлінь. Підліток оцінює себе стосовно до сьогодення.

Специфічна риса морального розвитку в такому віці — посилення ролі моральних переконань, моральної свідомості в поводженні. Саме тут формується уміння вибирати правильну лінію поводження в різних умовах і обставинах, потреба надходити, діяти відповідно до власного морального кодексу, зі своїми моральними установками і правилами, свідомо керуватися ними у своєму поводженні.

В окремих випадках у результаті неправильного виховання, вплив людей у деяких юнаків і дівчин можуть складуться моральні омани і навіть далекі нашому суспільству моральні принципи й установки, що визначають появу моральної розбещеності, цинізму, неповаги до навколишніх, нездорового скептицизму, егоїзму.

Причинами значних труднощів у навчанні дітей можуть виступати нейродинамічні порушення, які виступають у формі емоційної нестабільності, поганого самопочуття, зниження настрою, бурхливого реагування на ситуацію неуспіху. Все це знижує рівень успішності навіть за наявних високих показників інтелектуального розвитку.

Психологічні труднощі дезадаптаційного характеру виступають як похідні (вторинні), тобто формуються як наслідок психофізичних порушень, соціально-психологічних конфліктів, неадекватного оцінювання, неправильної інтерпретації індивідуального психологічного розвитку дитини тощо.

У процесі індивідуального психологічного консультування необхідно визначити основні причини низької навчальної адаптації учнів, а не лише концентруватись на конкретних проявах дезадаптації.

Важливу роль в успішній адаптації дітей до школи відіграють характерологічні особливості дитини, наявність основних вікових новоутворень та включеність у провідну діяльність.

Уміння контактувати з ровесниками, включатись у комунікативну діяльність, а також сформованість навичок комунікації посідає основне місце в ситуації переходу учня до іншої школи, що вимагає подолання значних труднощів у спілкуванні. Відомо, що в ситуації ізоляції дитини (особливо в кризовий період) виникають порушення психогенного характеру, які можуть закріпитись у вигляді “депривованого типу реагування” — агресивності, замкнутості, недовіри.

У період навчання в школі інколи виникає інтегрована несприятлива ситуація, яка характеризується негативним впливом соціальних (зовнішніх) та психофізичних (внутрішніх) факторів. До такої соціальної ситуації ми відносимо атмосферу, яка складається у більшості закладів інтернатного типу, які характеризуються закритістю, обмеженістю контактів, депривацією інтересів та бідністю емоційних проявів.

Важливо вчасно помітити небезпечні ознаки шкільної дезадаптації та упередити руйнівні наслідки особистісного характеру — емоційні порушення, зниження пізнавального інтересу, поведінкові негаразди.

У ході консультування учителів та вихователів варто не лише проаналізувати причини та прояви дезадаптації тієї чи іншої вікової групи дітей, не лише вивчити індивідуальні характеристики дезадаптованих, а й обговорити шляхи корекції негативної поведінки.

Для оптимізації комуніактивної активності підлітків в умовах шкільної дезадаптації рекомендуємо проводити комунікативне навчання,яке розглядаєм як підготовку.

Загалом, аналіз літератури дозволив виокремити психологічні умови, що забезпечують успішність комунікативної підготовки:

усвідомлення учасниками важливості успішного спілкування у взаємодії і спільній діяльності, зокрема навчальній, та значущості комунікативної підготовки. Таке усвідомлення забезпечує готовність особистості до участі у навчанні, до особистісних змін;

включеність комунікативної підготовки учнів у навчально-виховний процес, організація комунікативно спрямованого навчання, в якому учень у всіх видах інтелектуальної й практичної діяльності виступає активним суб’єктом спілкування.

індивідуальний підхід у процесі комунікативної підготовки відповідно рівня сформованості у учня наявних комунікативних особливостей;

врахування комунікативних особливостей групи, спрямованість навчання на групу як на суб’єкта спілкування;

забезпечення сприятливого морально-психологічного клімату, діалогічної взаємодії, довіри на протязі усього процесу комунікативної підготовки;

адекватний підбір методів і засобів комунікативної підготовки;

етапність проведення комунікативної підготовки;

актуалізація отриманих знань, вмінь та навичок, підкреслення їх значущості.

Висновки до розділу ІІ.

Серед дітей, що характеризуються ознаками соціально-психологічної дезадаптації домінує нижче середнього рівень потреби у спілкуванні. Достатнього впливу набув низький рівень. Найменше прояву має вище середнього рівень потреби у спілкуванні. Серед дітей, що не характеризуються ознаками шкільної дезадаптації, найпоширенішим виявився середній рівень потреби у спілкуванні. Значними є показники вище середнього рівня потреби у спілкуванні.

Проаналізуємо результати дослідження комунікативних установок опитуваних. Під час дослідження спостерігались деякі незначні відмінності у