Можна виокремити, залежно від ситуації, різні типи поведінки: вербальна (виявляється у мові); знакова (реакція на знак); рольова (відповідає вимогам, які висуваються до індивіда певною роллю); поведінка, що відхиляється (суперечить прийнятим у суспільстві правовим, моральним, соціальним та іншим нормам). Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення критичності при контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки (тобто неадекватність поведінки) негативно позначається на міжособистісних стосунках і групових відносинах, що може викликати агресію, депресію, конфлікт.

Можна констатувати, що адекватна поведінка, ефективне спілкування дорівнюють продуктивним соціальним та міжособистісним відносинам, а неадекватна поведінка, неякісне спілкування утворюють труднощі при входженні особистості в соціум. Логіку такого узагальненого аналізу показано на рисунку 1 [24, 260].

Вчинок, тобто комунікативна дія, опосередкована процесом спілкування та взаємодії між людьми, є складовою константою (основною одиницею) соціальної поведінки. В довідковій літературі вчинок характеризується як акт морального самовизначення індивіда, в якому він утверджує себе як особистість у своєму ставленні до інших людей, груп, суспільства. У вчинку людина, змінюючи себе, змінює ситуацію і в такий спосіб впливає на соціальне оточення.

Особистість, прагнучи розширювати сферу своїх вчинків і спілкування, досягати взаєморозуміння, з’ясовувати причини власної поведінки та дій співрозмовників, вступає в активну взаємодію з суспільством, іншими людьми та із самою собою. Активність, отже, – це той методологічний принцип, що дозволяє розкрити специфіку становлення мінливої особистості у соціумі, який також змінюється. Цей принцип дозволяє враховувати роль об’єктивних чинників у їх реальній дії на особистість, а також вияв потенційних характеристик самої особистості в процесі соціально-психологічного відображення суспільних відносин.

Емпатія – цілісний феномен, що пов'язує між собою свідому і підсвідому інстанції психіки, мета якого - "проникнення" у внутрішній світ іншої людини або антропоморфізованого об'єкту. Феномен емпатії має соціально - психологічне походження і багаторівневу структуру з психофізіологічними, психологічними і соціально-психологічними рівнями і предстає в іпостасях процесу, властивості і стану. Одним з процесів емпатії є емпатійне розуміння, що має свою специфіку. Емпатійне розуміння розглядається як продукт соціалізації особи і формується у взаємодії афектних, когнітивних і дієвих компонентів [15].

Рис. 1. Залежність якості соціального життя і відносин індивіда від особливостей спілкування та ступеня адекватності поведінки

Основу активності особистості підлітка становлять потреби, які є рушійною силою її розвитку. Відтак про активність можна говорити і як про форму вираження потреб людини, вияву її соціально-психологічних властивостей, і як про характеристику особистості як суб’єкта життєдіяльності. Активно взаємодіючи із соціальним оточенням, індивід, так би мовити, зливається із соціумом і водночас виявляє свої здібності, зберігає своє „Я”. Тобто у поведінці особистості активність виступає і як спосіб формування, перетворення індивіда, і як подолання зустрічних детермінант у процесі його взаємодії із зовнішнім світом. Активність особистості підлітка – це її здатність нести в собі потенціал енергії, ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом [8, 52].

При цьому шляхи вияву активності можуть бути різними: оптимальне використання природних здібностей і можливостей індивіда, віднайдення оптимально-індивідуального темпу життя, визначення своєчасності прилучення особистості до соціальних процесів тощо. Спонукує людину до активної дії конкретна мета, що має перспективну привабливість. Саме за таких умов у людини з’являється сильна внутрішня потреба, спонука, яка і обумовлює активність.

Активність – багатомірна категорія. Вона реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів взаємодії та спілкування. Результатом активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного „Я”, нової установки, а також потреби у нових соціальних та міжособистісних відносинах.

Коли йдеться про активність особистості в міжособистісному спілкуванні, то мається на увазі активність всіх учасників комунікативного процесу – тобто взаємовплив, який відбувається тоді, коли його результатом є зміна в соціальній поведінці партнерів по спілкуванню.

Оскільки кожен з учасників спілкування сприймає іншого як суб’єкта, то відбувається не лише взаємовплив, але й взаємний обмін реакціями, що підкріплює або змінює поведінку співрозмовників, активізуючи в такий спосіб їхні зусилля для досягнення мети спілкування (рис. 2) [24, 262].

Загалом активність особистості формується в умовах соціальних зв’язків і контактів людини із соціумом.

Формування та вияв комунікативної активності в процесі навчальної діяльності полягає у прийнятті, засвоєнні та відображенні інформації. В основу аналізу процесу комунікативної активності покладена модель прийняття та засвоєння особистістю цінностей, розроблена Л.Е.Орбан-Лембрик [35, 141].

Рис. 2. Вияв активності особистості у спілкуванні

Особливості комунікативної активності в процесі засвоєння інформації відображено на рис.3. Згідно Л.Е.Орбан-Лембрик, процес прийняття, засвоєння та відображення інформації в практичній діяльності відбувається в тому випадку, якщо зовнішні цінності не суперечать ціннісним орієнтаціям особистості, чи повідомлення допомагає суб’єкту задовільними будь-які власні потреби. Разом з тим, комунікативна активність безпосередньо пов’язана із пізнавальною активністю (див. рис.3). Засвоєння інформації відбувається тільки при виявах комунікативної активності. У випадку пасивності, байдужості подальше опрацювання повідомлення відсутнє, а відтак не здійснюється її прийняття чи заперечення. Тобто, при індиферентному сприйнятті інформації індивід не проявляє пізнавальної активності щодо неї. Під час активної діяльності у спілкуванні людина усвідомлює, переосмислює почуте, і, як наслідок сприймає чи заперечує повідомлення. В обох випадках відбувається засвоєння інформації, різниця полягає у її значущості для особистості та подальшому використанні в практичній діяльності. При прийнятті повідомлення засвоюється як значиме і використовується в подальшій діяльності суб’єкта. Інформація, що заперечується, сприймається суб’єктом як така, що не відповідає системі ціннісних орієнтацій і не використовується на практиці.

Рис.3. Схема формування активності при засвоєнні інформації (за Л.Е.Орбан-Лембрик)

Важливою