Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвитку дітей в умовах, що склалися.

Як переконують наслідки психолого-педагогічних досліджень, причинами соціальної дезадаптації підлітків під час навчання можуть бути:

а) індивідуальні соматичні, хронічні захворювання, органічні центральної нервової системи, відставання у фізичному розвитку.

б) індивідуальні психічні (аномалії психічного розвитку в дошкільному віці, педагогічна запущеність);

в) соціальні позашкільні (порушення прав дитини, бідність у сім’ї, обмеженість пізнання світу);

г) соціальні шкільні (поганий психологічний клімат класу, низький рівень викладання).

Більше того, у значної частини невстигаючих учнів-підлітків виникають невротичні явища, деформація характеру а в майбутньому – деформація особистості, що особливо проявляються вже в підлітковому віці. Саме тому, так важливо велику увагу приділяти соціально-психологічній адаптації, передумовою і наслідком якої є соціальна комунікативна діяльність підлітка. Саме за допомогою останньої підліток має змогу реалізувати свої прагнення, інтереси, нахили, виявити серед ровесників.

У шкільному віці спостерігається і соціальна комунікативна активність стосовно однолітків має вибірковий характер, оскільки в основному емоційною експансивністю, почуттями симпатії чи антипатії об’єктом яких може бути різна кількість однокласників від одного (низький рівень СКА) до чотирьох і більше (високий рівень СКА). Саме з цим пов’язана кількість ровесників, до яких однокласник виявляє симпатію чи антипатію. Почуття співпереживання або неприязні, помічає чи не помічає їхні радощі і невдачі, заради яких може відмовитись від власних інтересів [13, 18].

А з почуттям особистої гідності, з цією основою емоційного благополуччя у багатьох дітей не все гаразд. Є, наприклад, учні, які ніколи не підтримують руку, мало всміхаються, на виклик до дошки реагують боляче.

Обгрунтовано методологічні положення дослідження, які базуються на соціогенетичному підході Л.С.Виготського. Саме ідеї і загальний дух його психологічної системи підвели нас до запитання: чи не є психологічна дезадаптація дітей до шкільного життя наслідком не тільки медико-психологічних (клінічних) аспектів функціонування психіки підлітка, а й соціальної ситуації розвитку сучасного молодшого школяра. Було вирішено звернутися до соціогенезу дезадаптації. В цьому й полягає специфіка нашого підходу до проблеми.

Загальна дезадаптація особистості в її психосоціальному розумінні виражається в неможливості відповідати повністю, тобто успі-шно справлятись з рівнем і змістом завдань і проблемних ситуацій, які висуває соціальна ситуація розвитку. Тоді шкільна дезадаптація є явищем, що характеризує нездатність дитини виконувати запропонований обсяг і досягти бажаної якості навчальної, соціально-психологічної, поведінкової, ігрової та іншої діяльності, без здійснення якої вона не може відповідати соціальній позиції школяра. Таким чином, шкільна дезадаптація є явищем, яке не доз-воляє дитині зайняти позицію школяра по суті.

Враховуючи, що внутрішніми чинниками шкільної дезадаптації підлітків є індивідуальні особливості, ціннісні орієнтації, мотиваційна сфера, інтереси, захоплення [13, 48].

З'ясовано психологічні особливості виникнення і розвитку шкільної дезадаптації в учнів підліткового віку. Встановлено, що є низка чинників, які впливають на формування дезадаптивної самоорганізації особистості.

Детермінантами шкільної дезадаптації є психофізіологічні, психолого-педагогічні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціальні і психологічні (особистісні) чинники.

У підлітковому віці вони проявляють себе у вибірково активному ставленні підлітка до оточуючого середовища, партнерів по спілкуванню, до цінностей та норм, запропонованих сім'єю та школою, громадськістю в цілому.

Вирішення проблеми шкільної дезадаптації пов’язане з ранньою діагностикою симптомів і факторів ризику, з розробкою диференційованих програм колекційного навчання, з пошуком ефективних засобів психолого-педагогічної підтримки вчителів та батьків дезадаптованих учнів [41, 292].

Вимоги до змісту методів психодіагностики повністю визначаються переліком симптомів та факторів, які за ними стоять. Перш за все, це такі поширені та чіткі ознаки, як порушення шкільної успішності та поведінки.

Труднощі в навчанні можуть бути пов’язані з недорозвитком пізнавальної діяльності. Для виявлення цього підбирають методики дослідження рівня та структури інтелектуального розвитку.

Доцільно використовувати поетапні процедури, починаючи з компактних скринінгових проб, які можна застосовувати для групового обстеження, та закінчуючи “батарею” відповідних методик.

Неуспішність може бути зумовлена й недостатнім рівнем “соціальної зрілості” дитини. У цьому випадку рекомендується визначити ступінь її мотиваційної готовності до систематичного шкільного навчання, виконання норм та регламентацій поведінки.

Характерною рисою підлітків в умовах шкільної дезадаптації є недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме замкнутість; нездатність одержувати інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти її;  нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими підлітками при виконанні спільного завдання [54, 160].

Відхилення у поведінці можуть мати як первинну обумовленість, пов’язану з особливостями нейродинаміки, так і вторинну, яка відображає неадекватні способи компенсаторного реагування дитини на ті чи інші ускладнення в шкільному житті.

Об’єктом уваги мають стати діти не з епізодичними, а зі стійкими та достатньо вираженими розладами у поведінці. Це потребує залучення відповідних методів дослідження. [34, 8].

Висновки до розділу І

Комунікативна активність виступає як багаторівнева категорія, що розкриває індивідуально-особистісний рівень та спосіб здійснення спілкування, і проявляється через: потреби у спілкуванні як мотиваційну основу комунікативної активності, як чинник вивчення її рівнів; комунікативні установки, що відображають прояви комунікативних особливостей; комунікативні здібності, вміння навички, якості та властивості, стиль спілкування як сукупність конкретних методів, способів і засобів реалізації комунікативної активності особистості в певній ситуації спілкування.

Комунікативна активність займає вагоме місце при організацій процесів спілкування в навчальній діяльності та співвідноситься із пізнавальною активністю. Недостатній рівень розвитку комунікативної активності перешкоджатиме ефективності процесу спілкування, засвоєнню нової інформації та пізнавальної активності,оскільки комунікативна активність підлітків зумовлюється особливостями даного віку.

У підлітковому віці емоційні переживання якісно змінюються, тому що змінюються і самі відносини