Імпліцитний зміст висловлювання.

Перш за все визначимо вихідні поняття. Експліцитним змістом висловлювання (ЕЗВ) зміст, який безпосередньо виражений сукупністю мовних знаків, що складають дане повідомлення. Зміст, що не є прямо втілений в лексичному та граматичному значенні мовних одиниць даного повідомлення, але може бути визначений з останнього при його сприйманні, ми назвемо імпліцитним змістом висловлювання (ІЗВ), або підтекстом, - незалежно від його характеру, актуальності для того чи іншого учасника спілкування та його «запланованості» адресантом, а також від того чи проявляється цей зміст в ізольованому висловлюванні, чи лише при включенні в ширший контекст.

В даному дослідженні ми будемо розрізняти лише реферанційний підтекст, який стосується номінативного змісту висловлювання, що відображає ту чи іншу ситуацію, та комунікативний підтекст, який входить до комунікативного змісту висловлювання, що співвідноситься з самим актом комунікації та його учасниками.

Яка ж природа підтексту? Одержувач сам приписує повідомленню певний зміст, виокремлюючи його елементи зі своїх «фонових знань». А.А.Брудний справедливо вважає, що взаємодія семантики тексту, з «набором взаємопов’язаних відомостей, що стосуються змісту текста» є необхідною умовою сприймання і розуміння останнього. Проте знання про світ повинні бути доповнені знаннями про мову та основні закономірності мовної поведінки.

Важливою передумовою виникнення ІЗВ – взаємопов’язаність об’єктів та явищ дійсності, що знаходять своє відображення у взаємовідношенні уявлень та понять про світ, з яких формується тезаурус носія надої культури і даної мови. Як наслідок, повідомлення про факт А, пов’язаний в дійсності та (або тезаурусі реципієнта з фактами В,С,Д і т.д. потенціально імплікує в його підсвідомості, що А > В,С,Д… Так, висловлювання Габі виходить заміж за Люка дозволяє більш-менш однозначно зробити висновки, що: 1) Габі – жінка; 2) Люк – мужчина; 3) Габі та Люк досягли шлюбного віку; 4) Габі і Люк до того часу хоча б деякий період не були в шлюбі.

Існують твердження, що пресу позиції направлені назад, в минуле, що «розкриття пресу позицій нової інформації не надає». [ ] Проте те, що для адресанта є чимось зрозумілим, для адресата може бути новим та актуальним.

Крім інформації про передумови факту, що описується, висловлювання потенційно несе в собі повідомлення про деякі інші явища, пов’язані з ним, наприклад про його можливі наслідки з того, що Габі виходить заміж за Люка витікає, що: 5) Габі та Люк, найімовірніше, будуть жити разом; 6) у них напевно будуть діти, і т.д.

В референційний підтекст входять також пресу позиція існування об’єкта та пресу позиція реальності факту, який виступає в якості референта теми висловлювання. На думку О.Дюкро, вони «дозволяють висловити щось так, ніби це і не треба було висловлювати». [ ] Так, запитання «Де ви вбили вашу дружину?» припускає, що адресат її вбив, навіть якщо він це заперечує. Підтекст, що задається пресупозиціями існування,, оснований на загальних принципах і нормах мовленнєвої комунікації, що лежать в основі ІЗВ і відіграють важливу роль в сприйнятті підтексту взагалі.

Мовлення підлягає під чотири загальні принципи: 1) принцип обдуманості – кожне завершене висловлювання (як і організована послідовність висловлювань) повинно мати певний номінативний зміст – адресату і адресанту має бути зрозуміло, про що саме в ньому йдеться; 2) принцип цілеспрямованості або мотивації або мотивації – кожне висловлювання (організована послідовність висловлювань) має переслідувати якусь, хай і не усвідомлену, мету; 3) принцип ситуативності – кожне висловлювання (послідовність висловлювань) повинно бути пов’язане з ситуацією спілкування; 4) принцип пов’язаності – кожне висловлювання, що входить в більшу мовну одиницю, має бути пов’язане за змістом з цілим і, як правило, з іншими висловлюваннями, що входять в те ж формування. [ ]

Виходячи з даних принципів, можна запропонувати наступний набір взаємопов’язаних параметрів в комунікативній ситуації (КС), що визначають як ЕЗВ, так і стиль висловлювання:

адресант і адресат, які виступають в ролі носіїв співвіднесених між собою статусних, позиційних та ситуативних ролей та визначених особистісних якостей, суб’єктів діяльності, що переслідують певну мету, керуються певними мотиваціями, а також носіїв певних знань про референтну ситуацію та референтний простір та певного відношення до референтної ситуації та партнера;

референтна ситуація (РС) – той відрізок об’єктивної дійсності, з яким можна співвіднести референційний зміст висловлювання;

дійова ситуація (ДС) - в рамках якої відбувається мовне спілкування. ДС спілкування – це сюжет, що розгортається і те, що відбувається з партнерами, відповідно до їх зусиль чи напротивагу їм, та ситуація, яка потсійно змінюється, в якій вони діють та розмовляють. По відношеню до окремого висловлювання, ДС – це окремий момент в розвитку сюжета, що характеризується тим, що сталося до цього, включаючи і те, що було сказано і написано, а також тим, що, за задумом адресанта, повинно відбутися після; з цього випливає, що ДС включає і може включати в себе мовленнєву ситуацію. Це відбувається тоді, коли люди розмовляють безпосередньо про себе і свої справи;

предметно-ситуативний фон (ПСФ), який включає місце і час спілкування, те, що відбувається навколо, загальну соціальну, політичну ту історико-культурну ситуацію, а також людей присутніх при спілкуванні;

канал зв’язку (КЗ), акустичний або графічний, який характеризується також наявністю, або відсутністю безпосереднього контакту між партнерами, наявністю або відсутністю візуального зв’язку, а також використанням тих чи інших спеціальних засобів передачі повідомлення [ ].

Досить важливо, детермінантами висловлювання е не ці параметри самі по собі, а уявлення про них, що