Детермінованість мови взагалі і кожного окремого висловлювання казаними факторами усвідомлюється, або хоча б інтуїтивно відчувається більшістю дорослих членів соціуму в формі передусім етичних правил, пов’язаних з ролями і статусами учасників спілкування [ ], а також в формі різноманітних жанрових канонів, тобто в кінцевому світлі, знову ж таки, як рольові очікування. В цілому в кожному мовному суспільстві, в кожну дану епоху існує «система норм, диференційованих при застосуванні до різних ознак мовленнєвої ситуації та інших характеристик мовлення» [ ]. Важливо підкреслити, що ці правила і норми поширюються не менше на стиль, а й на ЕЗВ.

Знання закономірних відповідностей між параметрами КС і параметрами мови, як і загальних принципів мовної поведінки, призводить до того, що кожне висловлювання не лише має певний експліцитний зміст, але – уже в іншій семіотичній площині – виступає як складний «знак-ознака» того комунікативного акта, в результаті якого воно виникло [ ]. Включивши радіо посеред передачі, ми майже безпомилково визначаємо жанр останньої – і по тому, що говорять, і по тому, як це говориться. Ми порівняно легко визначаємо емоційний стан адресанта і відношення між учасниками випадково підслуханої розмови, а також, хоча б приблизно, їх професійний статус.

В деяких випадках сприйняття імпліцитної інформації наштовхується на суттєві труднощі через те, що стосунки між параметрами КС і параметрами висловлювання не є однозначними: висловлюванню як знаку своєї КС властива асиметрія. Це пояснюється тим, що по-перше, ситуації спілкування різноманітні: поряд з типовими КС існує багато ситуацій, які можна по різному кваліфікувати. По-друге, мовленнєва поведінка адресанта визначається не безпосередньо параметрами КС, а його суб’єктивними уявленнями про мовленнєву ситуацію, так що об’єктивно схожі КС різними об’єктами можуть розцінюватися по-різному. По-третє, норми мовленнєвої поведінки, що визначаються різноманітними мовленнєвими жанрами, залишають суб’єкту мови різні ступені свободи, причому деякі жанри, що в першу чергу належать до художньої літератури, не лише допускають, але й «заохочують» індивідуальну варіативність.

Все це призводить до того, що на фоні загальної нормованості мови постійно спостерігаються чисельні, більш-менш істотні, відхилення від норм, які, все ж, не відміняють останні і при цьому самі несуть найбільш істотний імпліцитний зміст [ ] - особистісний підтекст, з якого складається образ адресанта, який майже не піддається вербалізації.

Простий, однонаправлений рух від висловлювання до ситуації: типові параметри типових КС, що повністю відповідають мовленнєвій нормі висловлювання [ ]. Різні суб’єкти, які займають різні позиції в комунікативному акті, володіють різними відомостями про референтний простір та параметри даної КС та зацікавлені в отриманні різної інформації, виокремлять з даної ситуації різний підтекст.

З цього, проте, не слідує, що підтекст цілком суб’єктивний: в кожному конкретному випадку в даній КС дане повідомлення постійно несе певний більш-менш об’єктивний зміст. Але вся ця інформація теоретично доступна лише споживачу, який здатен підійти до повідомлення з усіх відомих позицій, тобто дослідити його. Зобразимо описану вище залежність між висловлюванням та комунікативною ситуацією в вигляді наступного рішення: В = f (АН, АТ, РС, ДС, ПСФ, КЗ), де В – висловлювання, що розглядається, як сукупність різноманітних значимих рівнів, - виступає як функція ряду аргументів: Ан, Ат, і т.д. – параметрів комунікативної ситуації [ ].

Будь-яка мовленнєва діяльність може підлягати рішенню такого рівняння, причому для різних людей, які займають різні позиції в структурі мовленнєвого акту, воно буде мати різний набір відомих і невідомих. Ан має певне уявлення про всі параметри РС, його завдання – знайти параметри висловлювання, тобто побудувати повідомлення. Як він буде виконувати це завдання – в строгій відповідності до загальноприйнятої норми чи відхиляючись від неї – залежить від його комунікативної компетенції, від його уявлень. Про параметри КС, а також від свідомих та несвідомих мотивів та цілей діяльності.

Одержувач вирішує зворотнє завдання: йому безпосередньо дано саме висловлювання, його ЕЗВ та стиль, а також в залежності від обставин ті чи інші параметри КС. Знаючи закономірні зв’язки між параметрами КС та висловлюванням, тобто правила побудови висловлювань та текстів на різних рівнях спілкування, він «вираховує» ті аргументи, яких йому бракує, які його цікавлять. Досить суттєво, що при будь-яких формах спілкування в рамках даної епохи і даної культури інтерпретатору завжди відомо хоч щось про обставини породження висловлювання. Навіть тоді, коли ми маємо справу з письмовим текстом, нам, попри сам текст і незалежно від нього, нам найчастіше дані різні характеристики ситуації спілкування, такі як КЗ, і головне – жанр, тобто не лише позиційна і статус – на роль Ан , але й та роль, яку він відводить одержувачу [ ]. Крім того, сприйняття будь-якого висловлювання, що є першим в тексті, який читається послідовно, природно припускає знання передуючого контексту і втіленої в ньому ДС – другого важливого параметра комунікативного акту. Так створюються необхідні і в більшості випадків достатні умови для виокремлення ІЗВ.

Завдання вирішується не одразу, якщо параметри висловлювання не відповідають даним про КС, якими володіє одержувач, - саме такі висловлювання сприймаються як неправильні. Одним з шляхів вирішення даного протиріччя – перегляд уявлень про КС (так, порушення норми статусу, наприклад, звертання на «ти» до вищого по соціальному рангу може свідчити про емоційну збудженість Ан ). Якщо неможливо позбутися проблеми таким способом, одержувач або відхиляє висловлювання як абсурдне,