або намагається вирішити її шляхом перегляду свого тлумачення ЕЗВ. Так, виявивши в листі А.П.Чехова до М.С.Малниль, від 21 травня 1899р звертання «дорога дружино» [ ] ми, вочевидь, маємо припустити, що сказане потрібно розуміти не в буквальному, а в переносному значенні. Звідси можна зробити висновок: невідомі величини, за якими ховається потенційний підтекст, можуть бути не лише в правій, але і в лівій частині рівняння, в самому висловлюванні. Для визначення їх необхідно володіти певним мінімумом знань про параметри КС.
В деяких працях висловлюється думка, що підтекст пов’язаний з «неправильним» в мовленнєвій поведінці. «Суть всякого підтексту полягає в порушенні еталону», - стверджує І.Г.Торсуєва [ ]. Згідно, концепції Ц.Тодорова, імпліцитний зміст пов’язаний з наявністю в тексті «лакун» - пропусків, недомовленостей, протиріч, порушень якихось норм.
З точки зору Долініна К.А., основним в процесі сприйняття підтексту є інформаційні потреби одержувача [ ]. Однак пошук прихованого змісту дійсно може бути зумовлений аномалією в самому повідомленні, тим більше, що такого роду підтекст зазвичай є невипадковим і актуальним для Ат .
Імпульсом для пошуку підтексту може стати будь-яке реальне відхилення від названих вище загальних принципів та ситуативних норм мови, а також порушення норм висловлювання. Так проблематика імпліцитного змісту мови виявляється пов’язаною з традиційною проблематикою тропів та фігур. Аналогічний результат може дати відхилення від індивідуальної норми або від внутрішньої норми повідомлення, тобто від тієї специфічної для даного повідомлення норми, яка здається лівим контекстом [ ].
Розглянемо деякі приклади такого роду аномалій.
1.1. Лакуна в тексті – імплікація факту. а) Чим більше я бачу людей, тим сильніше я захоплююсь собаками (М. де Севине, Письма) [ ]. Фраза здається дивною, тому що факти про які повідомляється в висловлюванні, на перший погляд не пов’язані. Керуючись презумпцією доречності мови (у даному випадку – презумпцією обдуманості та пов’язаності), читач намагається виправдати це твердження, знайти в ньому сенс. Він шукає в ньому слабке місце – неназваний третій факт, який, логічно витікаючи з першого, в той же час знаходився б в даному відношенні до другого, - щось на зразок «… тим більше я знаходжу в них недоліків». б) сказав і в темний ліс овечку потягнув (І.А.Крилов, Вовк та Ягня) [ ]. Тут недомовленість майже не відчувається – ми не сумніваємось в тому, що вовк з’їсть ягня, але, розмірковуючи логічно, можна уявити і інше завершення ситуації, - наприклад, овечку може врятувати втручання пастуха або мисливця. Наша впевненість базується не лише на тому, що ми знаємо про вовків та ягнят, але й на знанні граматики розповіді та жанру байки: наведена як приклад фраза – це розв’язка, фабульна ініціалізація заданої загальної схеми. Так параметри КС (жанр та контексти) призводять до того, що можливий наслідок повідомленого факту сприймається як єдина логічна розв’язка.
1.2. Лакуна в тексті – імплікація логічного зв’язку між висловлюваннями і фактами, які вони повідомляють. Одне точно – сушки були запущені на три дні. Комбайнери стояли над електриками і пікетували продуктові магазини (Комсомольська правда, 22 жовтня 1982 р.) [ ]. Невиражений зв’язок між двома суміжними висловлюваннями імплікується їх суміжністю, а характер зв’язку (причина і наслідок, приклад і т.п.) виводиться з цих фактів КС. В даному випадку висловлювання відповідає на запитання, яким способом було досягнуто результату, про який йдеться в першому. Крім того, з другого висловлювання витікають два наслідки. 1) запуск сушок залжав від електриків; 2) роботі електриків могла помішати їх схильність відвідувати продуктові магазини.
2.1.1. Невідповідність висловлювання або послідовності висловлювань дійовій ситуації – імплікація особистісного відношення адресанта до ситуації спілкування та або до того, про що не говориться відкрито.
2.1.2. Невідповідність висловлювання дійової ситуації імплікація фактів і цілі повідомлення.
Роман Е.Базена «Крик сови» починається з того, що в дім головного героя, відомого письменника та багатодітного батька (розповідь ведеться від його особи), без попередження приїжджає його мама, яка колись отравила дитинство своїх синів підозрами, заборонами і навіть фізичними розправами. Син і мама не бачилися і не підтримували жодних стосунків протягом 20 років. Фраза, що відкриває даний уривок, - перша, яку мама адресує синові:
«Я твоя печінка?» - говорить мадам Резо, обертаючись в мій бік. – «Приступи закінчились? Май на увазі, мене вони нічим не здивували – спадковість! Жовчний міхур у тебе мій».
Натяк на операцію, яку я недавно переніс, очевидний, і одразу мене втягує в атмосферу клану Резо, де завжди вважалося ознакою хорошого тону висловлювати свої думки неявно. Сказане означає передусім: «Я завжди була в курсу твоїх справ». Звідси щонайменше три наслідки: 1) «У мене є своя агентура»; 2) «Я не переставала цікавитися тобою»; 3) «Ти і тільки ти винуватий в тому, що ми так довго не бачились».
Підтекст репліки персонажа точно і повністю есплікується автором. Сам факт появи мадам Резо диктує запитання «навіщо?», і, згідно неписаних норм мовленнєвого спілкування, вона повинна була б і почати з відповіді на нього. Але вона говорить і веде себе так, ніби не було ніякого розриву і вони розійшлися місяць тому. Характерно те, що про операцію прямо не говориться, - так, ніби те, що вона знає про неї, було чимось саме собою зрозумілим. Натяк на операцію полягає в запитанні і базується не тому, що можна назвати пресу позицією достатньої бази: якщо Ан припускає, що певний стан
