Реферат

Типи міжособистісних взаємодій

Обставини підштовхують кожну людину до багатьох інших індивідів. У відповідності зі своїми потребами та інтересами лю-дина відбирає серед чисельної кількості інших людей тих, з якими вона потім вступає у взаємодію. [1]

Міжособистісні стосунки – це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, можна визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільно значущу оцінку партнерів по спілкуванню. [2] Сучасний український соціальний психолог В.О. Татенко, визначаючи взаємодію особистостей між собою як суцільний взаємовплив, розглядає її як послідовну зміну суб'єкт-об'єктних характеристик учасників цього процесу: спочатку один є суб'єктом, а інший – об'єктом впливу, а потім – навпаки. [1]

Міжособистісна взаємодія як організація діяльності між людьми складається з таких елементів: діюча особистість, потреба в активізації поведінки, ціль діяльності, метод діяльності, інша діюча особа, на яку спрямована дія, результат діяльності. Крім того, елементом організації діяльності є також зовнішнє оточення дію-чої особи, або ситуація. Як відомо, будь-яка діюча особистість не знаходиться в ізоляції. Її оточує матеріальний, речовий світ, соціальне середовище (групова взаємодія), культурне середовище (норми і цінності суспільства). Сукупність речових, соціаль-них і культурних умов складає ситуацію, яка виражається в умо-вах дії і засобах дії. Жоден індивід не здійснює діяльності без врахування ситуації. Ситуація входить в систему соціальної взає-модії через орієнтацію індивідів. Розрізняють оціночну і мотива-ційну орієнтацію індивіда на ситуацію.

Велику роль у здійсненні взаємодії відіграє система взаєм-них очікувань (експектацій), які пред'являються індивідами і соціальними групами один до одного. Зустрічаючись з незна-йомою людиною, ми завжди уявляємо собі, що вона буде роби-ти і як поводитись у відповідності з прийнятними в групі або суспільстві нормами. Загальноприйняті очікування дають нам можливість оцінити поведінку даного індивіда і прийняти рішення щодо продовження взаємодії. Наприклад, певна особа призначає ділову зустріч незнайомій людині. У кожного з них існує певна система очікуваної поведінки, яка є загальноприйнятою: партнер повинен прийти вчасно, додержуватись ритуа-лу знайомства, бути ввічливим і т.ін. Якщо ці очікування не вип-равдовуються для однієї зі сторін, то взаємодія може перерва-тись і залишитись ситуаційною. Якщо ж очікування з обох сторін виправдаються, то виникнуть нові експектації (очікування), які вже будуть пов'язаними з особистими особливостями даної лю-дини, з її статусом, способом виконання соціальної ролі, з інституційними нормами, які вона представляє.

ВзаємодІя може продовжуватись і стати стійкою, багаторазовою і навіть постійною. В ході стійкої взаємодії взаємні експектації пос-тійно змінюються, з'являються нові очікування, але такі, які надавали б взаємодії досить упорядкований і передбачуваний характер.

Міжособистісні взаємодії охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таких взаємодій. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування – практична складова цих переживань.

Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних взаємодій: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Особистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення стосунків. Необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («я можу»). А «треба» – найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування стосунків. Так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйнують міжособистісні стосунки. Суспільство прагне привести міжособистісні стосунки у відповідність до суспільних відносин.

Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних стосунків та ділової активності очевидний, але не може бути суспільних відносин у «чистому» вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості-непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності – економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних стосунків.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих та еко-номічних норм, близькі, інтимні стосунки заважають. З ін-шого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задо-волення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричинюють виникнення напру-женості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У цьому разі йдеться про феномен взаємовпливу.

Міжособистісний взаємовплив залежить від ступеня визначеності чи невизначеності фактів і подій, завдяки яким приймаються ті або інші рішення. Дослідники виявили таку залежність: за умов високої визначеності завдань вірогідність зміни оцінок і думок менша, а адекватність їх вирі-шення вища; за умов високої невизначеності завдань віро-гідність зміни оцінок більша, адекватність менша.

Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатій та антипатій. Міжособистісні симпатії «нав'язують» більшу згоду, антипатії – незгоду. Симпатії роблять людей більш «відкритими» до взаємовпливу, антипатії, навпаки, – ізо-люють їх один від одного. Людина малосприйнятлива до думок та оцінок людей, яким вона не симпатизує. Причому антипатії можуть суттєво погіршувати сутність взаємовпливів. Тому