Проте міжособистісні взаємовпливи можуть приводити і до характерологічних змін. У процесі спільного життя люди не тільки набувають загальних рис, що робить їх схожими один на одного, а й виробляють протилежні характероло-гічні властивості. Так, за даними досліджень, наявність у батька такої риси, як домінантність, спричинює формуван-ня в дитини зворотної риси – пасивності, але домінантність матері позитивно впливає на формування цієї риси в дитини. Загалом закономірність міжособистісних стосунків, що демонструє зближення психологічних рис у людей, на-звано «законом міжособистісного уподібнення», а частковий його прояв – ефект «поляризації» особистісних рис – формується у процесі тривалих стосунків.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості в стосунки. У структурі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціо-культурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.

Другий критерій – вибірковість щодо партнерів – можна визначити як кількість ознак, що мають значення для встановлення та відтворення стосунків.

Функції взаємодій виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів Додатковими крите-ріями розрізнення міжособистісних взаємодій є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така – з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшуеться частота контактів. [2]

В соціальній психології створеро ряд класифікацій міжособистісних взаємодій. Щодо дихотомічного поділу взаємодій, то мають місце з одного боку, такі вияви взаємодії, що сприяють організації сумісної діяльності, а з другого – ті, що так або інакше перешкоджають їй. Тобто взаємодії поділяють на два протилежних види: кооперація і конкуренція, узгодженість і конфлікт, пристосування і опозиція.

Кооперація – це взаємодіяльність, яка означає координацію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність всіх її учасників створює певні відносини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію. О.М. Леонтьєв звернув увагу на дві основні риси сумісної діяльності: розподіл єдиного процесу діяльності між її учасниками і зміну діяльності кожного з них. Системоутворюючим фактором сумісної діяльності, що об'єднує людей в єдину кооперацію, є загальна ціль, котра робить необхідним спілкування індивідів. Важливим питанням у зв'язку з цим є з'ясування того, на якій основі формується загальна ціль і як з нею співвідносяться індивідуальні цілі. Б.Ф. Ломов відмічає наступні моменти, важливі для пошуку відповіді на дане питання. По-перше, в процесі життя в особистості формується певна система цілей, так би мовити, своєрідне „поле цілей", в якому одні цілі займа-ють провідне, інші – підпорядковане положення, їх співвідношення є динамічним. Завдяки існуючому в особистості полі цілей створюється можливість узгодження індивідуальних цілей і формування тієї спільної цілі, яка потрібна для організації конкретної сумісної діяльності. По-друге, спільна ціль пов'язана з потребами групи як цілісного утворення, тому важливо, щоб члени групи розуміли свою роль в реалізації загальної цілі і могли її трансформувати у власну ціль.

Як відмічає О.М. Леонтьєв, „спілкування не просто опосередковує сумісну діяльність людей, воно дозволяє презентувати кожному із учасників цієї діяльності деякі її елементи, починаю-чи з цілі і задачі діяльності і включаючи її структуру (аж до операційної), цілі окремих дій, які входять до її складу, об'єкти діяльності, використовувані в ній знаряддя, відомості про ситуацію, необхідні для обстановочної аферентації, узагальнені дані про імовірний досвід окремих учасників діяльності і взагалі про психологічні особливості їх особистостей, необхідні для прийняття рішення сумісної діяльності в цілому.

Внаслідок контакту і цілеспрямованої діяльності між інди-відами групи утворюються відношення змагальності, які є провідними в утворенні властивості, яка не мала місця стосовно індивідів, що входять до сукупної діяльності суб'єктів. Цю властивість Б.Ф. Ломов характеризує як енергію сукупного суб'єкта як таку, що може значно підсилювати здібності окремих індивідів, які входять до сукупного суб'єкту. Це видно на прикладі того, як напруга примноження психічних і фізичних сил в процесі колек-тивної виробничої діяльності стає однією з умов підвищення про-дуктивності праці у кооперації. Навіть в умовах простого об'єд-нання однорідної праці багатьох людей їх сумісна сила пере-більшує суму індивідуальних сил цих осіб, так як в результаті контакту і змагальності, які викликаються цим контактом, відбувається збільшення енергії. Вже сам суспільний контакт викли-кає змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, який збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб. у

Що ж стосується протилежного типу взаємодії – конкуренції, то тут аналіз сконцентровано на найбільш яскравій її формі – конфлікті.

Соціально-психологічний конфлікт – це особливий вид міжособистісної взаємодії, в основі якої лежить об'єктивна супе-речність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживан-нях учасників щодо ситуації, опонентів і самих себе.

Існує два типи конфліктів: конструктивний і деструктивний. Деструктивний конфлікт переводить причини, що створили перешко-ду у взаємодії, на "особистості". Конструктивний конфлікт виникає тоді, коли зіткнення стосується не особистісної несумісності, а вияв-лення різних точок зору на якусь проблему і способи її вирішення. В цьому випадку конфлікт сприяє формуванню більш глибокого розу-міння проблеми і сприяє становленню кооперативної взаємодії.

Однією з причин конфліктів є соціальні дилеми, які поля-гають в тім, що індивідуально вигідні стратегії поведінки ведуть до колективного програшу. Для аналізу соціальних дилем в со-ціальній психології використовуються лабораторні ігри. Показу-ючи, яким чином позитивно мислячі люди попадають в пастку взає-мно деструктивних стратегій поведінки, вони одночасно демонст-рують парадокси людського