Психологія поведінки індивіда в організації і способи управління нею

Поведінка індивіда у психологічному аспекті є наслідком відчуття (усвідомлення) ним певних потреб, а першопри-чиною його цілеспрямованої діяльності є їх задоволення.

Теоретичні дослідження психологи менеджменту спря-мовані на вдосконалення психологічних засад практики менеджменту як засобу підвищення ефективності функ-ціонування виробничо-господарських організацій. Психо-логічними знаннями необхіджмюлодіти всім менеджерам, кожній ситуації індивід керу-ється~не"однією потребою, а їх системою, до якої нале-жать: потреби-відношення (фізіологічна чи соціальна залежність суб'єкта від об'єкта-предмета потреби); пот-реби-стани (функціональні потреби життєдіяльності ор-ганізму); потреби-цілі (усвідомлення необхідності, зумов-леної потребами організму, вимогами суспільства, норма-ми поведінки); потреби-емоції (позитивне або негативне ставлення до певних об'єктів, сфер діяльності, до інших людей тощо) та ін.

Залежно від стану справ на виробництві і поведінки інших учасників спільної діяльності індивід потрапляє в конкретну життєву ситуацію, яка змушує його зробити вибір: що, як і для чого треба зробити. Менеджент трак-тує її як управлінську ситуацію. Багато з них у практич-ній діяльності менеджера не мають ні чітких алгоритмів прийняття рішень, ні відповідних прецедентів із поперед-нього досвіду.

Управлінські завдання, які мають чіткий алгоритм, для психології менеджменту великого інтересу не станов-лять: керівництво спільною діяльністю особливо необхід-не тоді, коли внаслідок складності, багатовимірності й не-детермінованості об'єктів управління неможливо створити алгоритми прийняття рішень. Адже посадові інструкції, довідники, система правової документації не містять гото-вих рекомендацій щодо того, як менеджеру діяти в конк-ретній управлінській ситуації. Соціальні норми поведінки, правила субординації і нормативна регламентація виконан-ня службових обов'язків кожним працівником організації фактично є нормативними обмеженнями на свободу вибору.

На практиці менеджеру доводиться вирішувати такі основні завдання:—

пошук виходу із проблемної ситуації (що, хто, як, коли і для чого повинен робити);— мобілізування підлеглих на максимально ефектив-не виконання дорученої справи.

Усвідомлена менеджером управлінська ситуація постає як набір зовнішніх впливів — стимулів діяльності. Кож-ний стимул зіставляється з комплексом потреб менедже-ра, а результати цієї психічної діяльності виявляються як мотиви діяльності.

У психології мотив — це стимул, відображений у сві-домості суб'єкта діяльності. Кожний стимул проектуєть-ся на комплекс потреб, а не просто фіксується у свідомо-сті індивіда як безпосереднє відображення управлінської ситуації. Вплив комплексу потреб може спричинити су-б'єктивність, тенденційність, селективність й упередже-ність індивіда у процесі оброблення інформації. Суб'єкти-візм індивідуального мислення можна подолати лише спільною розумовою діяльністю, спрямованою на досяг-нення результатів колективної виробничої діяльності.

За допомогою психологічного аналізу можна виявити спільні для будь-якої діяльності механізми регулювання процесів керівництва трудовим колективом. Цілеспрямо-вану діяльність характеризують наявність мети (завдан-ня, плану (програми)) і контролю (зворотного зв'язку). В управлінській ситуації навіть за однакових умов мета мо-же бути досягнута різними способами. Крім того, один мотив може спричиняти різні дії, а за однією дією мо-жуть приховуватися різні мотиви. Наприклад, менеджер може віддати розпорядження про необхідність роботи у вихідний день. Для підлеглих таке розпорядження є зов-нішнім щодо їх планів, інтересів і цілей стимулом, але, подолавши «фільтр» потреб кожного працівника, цей сти-мул перетворюється на різноманітні мотиви поведінки: один працівник радіє додатковому заробітку; інший вва-жає необхідним виявити службову відданість, оскільки очікує обіцяного підвищення в посаді; третій добросовіс-но працює, усвідомлюючи необхідність позаурочної пра-вд; четвертий сприймає дійсність як штурмівщину. Пере-виконання працівником індивідуального завдання також може бути мотивоване багатьма суперечливими спонукан-нями, наприклад ентузіазмом змагальності в колективі, турботою про колективні інтереси, потребою самовиражен-ня чи визнання своєї значущості в колективі, турботою про інтереси колективу, матеріальними або кар'єрними міркуваннями. Це свідчить, що кожний вчинок людини зумовлює складна сукупність вихідних спонукань.

Аналіз видів діяльності, в тому числі керівної, усклад-нюється ще й тим, що елементи діяльності — цілі, засо-

би, способи й умови — взаємодіють в кожному життєво-му процесі. За деяких обставин ціль однієї дії у процесі діяльності може трансформуватися в засіб, і навпаки, те, що було засобом, умовою чи способом досягнення цілей, стає новою провідною метою — потребою діяльності. Су-б'єкт діяльності вважає, що його рішення і вчинки зумов-лені попередніми мотивами, хоч у їх структурі відбулися суттєві зміни, а отже змінилася головна соціально-психо-логічна якість індивіда — спрямованість його особистос-ті. Це явище у психології називають раціоналізацією мо-тивів. Наприклад, молодий спеціаліст розпочинає свою трудову діяльність і захоплюється науковою творчістю, вважаючи свої повсякденні обов'язки дошкульною необ-хідністю і перешкодою науковим пошукам. Через деякий час він робить корисний винахід, і для його впроваджен-ня в організації створюють спеціалізований підрозділ, ме-неджером якого стає сам винахідник. Він інтенсивно вдо-сконалює свій винахід, не звертаючи уваги на виробничі інтереси підлеглих, їхні міжособистісні стосунки. Внаслі-док цього у колективі виникає конфліктна ситуація, що змушує менеджера звернути увагу на міжособистісні сто-сунки. Однак, не маючи досвіду керівництва, він вдається до адміністративних засобів вирішення конфлікту, як, на його думку, до єдино можливих. Внаслідок їх реалізації в колективі виходить на передній план інша проблема — без-ініціативність працівників. Після впровадження винаходу підрозділ розширюється, ранг менеджера підвищується, це вже не задовольняє молодого керівника, оскільки основ-ною його потребою стало самоствердження. Цілі творчої діяльності перетворилися на засоби, які забезпечують ке-рівне становище і вже не приносять творчого задоволення. Трансформація цілей, засобів і способів діяльності є закономірністю та основою психологічного механізму ре-гулювання індивідуальної поведінки індивіда. У регулю-ванні поведінки соціальних груп особливості індивідуаль-ної поведінки нівелюються, а домінують соціально-психо-логічні й соціологічні закони. Очевидно, в недооцінюванні особливостей регулювання індивідуальної поведінки у практиці керівництва і соціального управління приховані основні причини недостатньої ефективності формальних методів адміністративного впливу на підлеглих.

Формальні методи, як правило, поєднують