Здійснення комунікативних зв'язків. У цьому контекс-ті конкретним функціональним обов'язком менеджера є передавання службової інформації про стан справ на ви-робництві від верхніх рівнів до нижніх і навпаки. Якщо вся інформація проходить тільки через менеджера, пове-дінка підлеглих може відхилятися від приписів норматив-ної моделі. Монополізація інформації призводить до вик-лючення її нормативних каналів і отримання спотворе-них або неповних відомостей підлеглими через неформальні канали. У колективі можуть поширюватися чутки, які погіршують психологічний клімат і підривають основу спіл-кування менеджерів і підлеглих.

Важелі психологічного впливу при виконанні менедже-ром посадових обов'язків треба використовувати комплекс-но, в діалектичній єдності процесів єдиноначальства і са-моорганізації працівників.

Психологічні якості працівників

та їх використання у процесі менеджменту

Базовими поняттями психології є поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність». У повсяк-денному житті їх застосовують як синоніми. У психології ними позначають різні феномени.

Поняттям «людина» позначають суб'єкта діяльності, наділеного осмисленою поведінкою; конкретну людину як представника певної соціальної групи — поняттям «інди-від». За потреби охарактеризувати неповторність суттє-вих ознак індивіда застосовують поняття ^індивідуаль-ність*, яке трактують як сукупність особливостей, зумов-лених обставинами життя й діяльності, що відрізняють одну людину від іншої.

Поняття «особистість» стосується конкретної люди-ни, представника певної соціальної групи, наділеної інди-

чомусь. Потреби пронизують усю систему мотивації лю-дини, допомагають виявити її спонукальні сили. Тради-ційно розрізняють матеріальні й духовні потреби, а та-кож соціальні потреби (суспільна діяльність, спілкуван-ня). Цей поділ дещо умовний. Насправді всі потреби людини мають соціальний характер. У процесі цілеспря-мованого управлінського впливу цілком можливо впли-вати на всю систему потреб особистості, а через них — на її інтереси, ідеали, установки. Однією з передумов реалі-зації потреб особистості е її готовність до конкретних дій, яку психологія позначає поняттям «установка».

Установка — психологічний стан готовності до пев-них дій, спрямованих на задоволення потреби особистості як суб'єкта діяльності. Установка зумовлює конкретні особ-ливості поведінки особистості, спричинені впливом зовні-шнього середовища, спрямовує її діяльність, мобілізуючи для цього всі її психічні сили, містить певний алгоритм майбутніх дій особистості, завдяки чому визначає майбут-ню її поведінку.

Залежно від мотивів діяльності, потреб особистості ви-окремлюють такі види установок: установка на взаємо-дію, ділова установка (установка на завдання), особиста установка (спрямованості на себе). Установка на взаємо-дію виявляється тоді, коли вчинки людини зумовлені по-требами у спілкуванні, прагненням підтримувати добрі стосунки зі своїми колегами. Ділову установку (установ-ку на завдання) характеризує переважання породжених діяльністю мотивів: захоплення процесом праці, прагнен-ня до пізнання, оволодіння новими навичками і вміння-ми. Сутністю особистісної установки (спрямованості на се-бе) є домінування мотивів власного добробуту: прагнення до особистої першості й престижу.

Знання закономірностей реалізації установки дає змо-гу менеджеру оцінити наміри підлеглих та вплинути на їх системи самомотивування.

Певна установка особистості часто залежить від наяв-ності відповідного інтересу (інтересів) (лат. interest — важливий, значущий) — емоційно забарвленої спрямова-ності людини на певний об'єкт чи діяльність, викликаної позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. Поєднані інтереси членів колективу є важливою рушій-ною силою його результативної діяльності.

Люди схильні також обирати для себе певні ідеали (грец. idea — ідея, першообраз) — взірці досконалості, образи бажаного і уявлюваного майбутнього.

Міжособистісні ролі виявляються у процесі реаліза-цій' прав і обов'язків залежно від індивідуальних особли-востей, здібностей людини. Виконання міжособистісних ролей формує соціальний статус. При цьому одні особис-I тості набувають популярності, авторитету й поваги, інші виявляються «відкинутими». Між цими полюсами пере-бувають «середнячки», які різною мірою тяжіють до од-ного з них. Певний соціальний статус закріплений за кож-ною людиною.

Особистість і її соціальний статус є тісно взаємопов'я-заними, часто взаємодоповнюючими феноменами. Адже завдяки своєму статусу особистість інтегрується в систе-му суспільних відносин, позиціонується на ній. Він забез-печує їй повагу, престиж, репутацію, можливість вплива-ти на інших. Усе це є передумовою формування особистої визначеності, формування «Я-концепції», яка органічно поєднує в собі дві складові — «Я» як діяча, і «Я» як об'єкта відносин. У першому випадку поняття «Я» визна-чає ставлення особистості до інших, у другому — оцінку себе, отриману через призму думок і оцінок інших. У со-ціальній психології це явище називають «дзеркальне Я». На основі цього в особистості формується почуття влас-ної гідності, самоповаги. Ті, хто високо цінує себе, схиль-ні працювати з великим напруженням, вважають нижче своєї гідності працювати погано. Вони урівноважені, так-товні, спокійні й незалежні, постійно підвищують рівень загального розвитку, добросовісно виконують обов'язки. Люди з низьким рівнем власної гідності, як правило, не хочуть докладати зусиль для здобуття авторитету і діло-вого престижу. Часто вони наділені комплексом неповно-цінності. Комплекс неповноцінності й почуття власної гід-ності у структурі «Я-концепції» є полярними місцями. Між ними — проміжні позиції, які позначають різну са-мооцінку людей.

Люди з високим рівнем почуття власної гідності діють послідовно, легко долають внутрішні конфлікти, пригні-чують погані схильності, наділені високим самоконтролем. Особистість характеризують такі системи якісних па-раметрів: спрямованість, можливості та стиль.

Спрямованість особистості. Вона визначає систему вза-ємовідносин особистості з навколишнім світом. Зумовлює спрямованість особистості система мотивації, яка охоп-лює різні види спонукань: потреби, установки, інтереси, ідеали. Головними серед них є потреби — психологічні стани, які переживає людина у зв'язку з необхідністю в

ні навантаження, працездатність, витривалість, а отже й успіх у певних видах діяльності. Усе це впливає на психіч-ний стан особистості, тому оцінка біологічного компонен-та дає змогу краще зрозуміти її вчинки і поведінку.

Стиль (психологічні особливості поведінки). Цей ком-плекс складових особистості охоплює характер, темперамент, емоційність, форми її