предметів відбувається за допомогою зорового, дотикового та кінестетичного аналізаторів. Для зорового сприймання форми предметів необхідне чітке розрізнення контурів предметів, що залежить від величини і віддаленості їх від спостерігача та гостроти зору останнього. Сприймання форми стає можливим, якщо він уміє розрізняти напрям контурних ліній предмету і їх співвідношення за величиною. Це дає змогу сприймати одні предмети як квадратні, інші як круглі тощо. Завдяки рухові зорова система не тільки виділяє межу між об'єктом і фоном, а і навчається слідувати по ній. Хоч кінестетичні відчуття, що викликаються цими рухами не усвідомлюються, проте вони мають важливе значення як сигнали певних особливостей контурних ліній предмету і кута зору. В житті кожної людини ці відчуття пов'язані з певною формою образу предмету на сітківці і з положенням очей відносно сприйманих об'єктів, неодноразово супроводжувалися дотиком руки до цих предметів. В ході закріплення цих асоціацій відбувається засвоєння людиною певних перцептивних еталонів і око навчається швидко визначати форму предметів, не дивлячись на зміну їх положення відносно спостерігача.
При дотиковому сприйманні форми предмету провідна роль належить тактильному і кінестетичному аналізаторам. Щоб визначити форму невидимого предмету, людина ощупує предмет з різних сторін, повертає його в руках, обводить рукою контур, перевіряє правильність його сприймання, повертаючись назад. Без кінестетичного аналізатора адекватне сприймання форми предмету стає неможливим.
2. Характеристика основних напрямків юридичної психології
Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі «люди-на — право».
Предмет юридичної психології — психологічні зако-номірності і механізми правового опосередкування ді-яльності особистості та груп у сфері правової діяльності.
Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія включає наступні напрями:
1) правову психологію, що досліджує психологічні аспек-ти правотворчості і змісту права, його інститутів, принци-пів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідо-мості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовід-носин;
2) психологію правоохоронної та правозастосовної ді-яльності — процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-роз-шукової, управлінської та ін.) і психологію учасників цих різновидів діяльності;
3) кримінальну психологію, у тому числі — психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних ус-тановок, мотивів учинення злочинів, психологічних особ-ливостей злочинної поведінки; психологію формування злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприя-ють груповим злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних орі-єнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, на-товпу тощо);
4) пенітенціарну психологію — система адаптації і ресо-ціалізації особистості, виправлення і перевиховання засу-джених, заходи профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ виконання покарань;
5) психологічні аспекти професійного відбору і пси-хологічної підготовки осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності;
6) судово-психологічну експертизу та інші форми вико-ристання спеціальних психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному, адміністра-тивному).
Визначені галузі і напрями юридичної психології пов'я-зані між собою спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з самим собою, при-писуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом, або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних ас-пектів.
Методологічними засадами юридичної психології як сис-теми є три базисні елементи:
1) загальнонаукові (фундаментальні) принципи, що визнача-ють відправні положення у сфері людинознавства в ціло-му;
2) принципи психології та права;
3) методи, що використовуються для вирішення завдань юри-дичної психології.
Загальнонаукові принципи можна визначити як сукуп-ність відправних позицій — єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призво-дить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, ці-лісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені прин-ципи визначають використання загальнонаукових методів:
аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, сис-темно-структурний та функціональний, логічний, математич-ний тощо.
До другої групи відносяться принципи розвитку, взаємо-зв'язку об'єктивного та суб'єктивного, єдності свідомості, пси-хіки і активності особи (поведінки і діяльності, оскільки ні перше, ні друге поза свідомістю не існують) та ін.
Наука не може розвиватись, якщо не буде постійно по-повнюватися все новими фактами. Правильний та успішний її розвиток можливий лише в тому випадку, коли вона вико-ристовує для накопичення фактів науково обгрунтовані мето-ди. Обгрунтування ж конкретних методів полягає у встанов-ленні зв'язків між методологією та методикою науки. Сто-совно психології це положення означає, що філософське тлумачення психіки визначає головні вимоги до методів дослідження, до їх побудови, організації та аналізу результатів.
Вибір того чи іншого методу зумовлюється предметом та зав-даннями дослідження.
Методи юридичної психології можна поділити на дві ос-новні групи: 1) методи наукового дослідження; 2) методи пси-хологічного впливу на особистість.
1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктив-них відносин у сфері права, розробляються науково обгрун-товані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики виз-начення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін.
2. Методи психологічного впливу на особистість.
Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохорон-них органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками за-конодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, роз-витку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів.
Основними методами наукового вивчення психіки є спос-тереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) ді-яльності, тестування (анкетування)