Спостереження — цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життє-діяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникну-ти природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні до-питу слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фік-сує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент — метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи пси-холог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; устано-вити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитува-ному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту.

Вивчення продуктів (результатів) діяльності — нако-пичення фактів при аналізі матеріальних результатів психіч-ної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психо-лог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразо-во до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) — це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на кон-кретні запитання робиться висновок про її психіку. Напри-клад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки — це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спря-мовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомо-стей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які мо-жуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержан-ня відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

У якості відправної позиції системного підходу у юри-дичній психології виступає дослідження взаємозв'язку струк-тури особистості (її системи) із системою права, що дозволяє достатньо глибоко аналізувати взаємодію цих структур, з'ясу-вати основні психологічні закономірності та надати достат-ньо повний опис усіх елементів даної системи у динаміці з врахуванням процесу їх зміни та розвитку.

Слід зазначити, що психологічні і юридичні атрибути об'єктів дослідження значною мірою співпадають, хоча й роз-глядаються з різних сторін. Це викликає невиправдані утруд-нення, оскільки існують різні терміни для визначення одного й того ж поняття. Наприклад, «особистість» — «самостійний суб'єкт права», «правова поведінка» — «законослухняність» то-що. Тому понятійний аппарат юридичної психології повинен орієнтуватись як на власне психологічні категорії, так і на юридичні дефініції. Останні своєрідно відображають узагаль-нені, найбільш типові форми прояву людської активності, що потребують правової регуляції («злочин», «делікт», «угода») і визначають сутність правовідносин, які при цьому виникають. У праві є поняття, що пересікаються і не мають аналогів у ін-ших науках. Так, у кримінальному праві йдеться про «групи осіб, що вчинили злочин за попередньою домовленістю» та «організовані групи», хоча останні не можуть існувати без по-передньої домовленості, разом із тим — характеризуються і іншими ознаками (згуртованістю, розподілом ролей, сталіс-тю). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за злочинні дії (бездіяльність) і поведінку, що фактично скла-дається із низки дій. Перелік можна продовжувати, але зро-зуміло, що автоматичне перенесення психологічних понять у правову дійсність, і навпаки, може призвести до непорозумінь.

Таким чином, системне уявлення про юридичну психоло-гію, її принципи і методи, проблеми (явища, процеси і зако-номірності, що вивчаються), дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних ас-пектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методо-логічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отри-маного знання. Теорія юридичної психології (виходячи, з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст науко-вого знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовні прак-тиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Людське пізнання поділяється на два рівні - чуттєве і раціональне. До першого рівня відноситься пізнання за допомогою органів чуття. У результаті чуттєвого пізнання в людини складається образ, картина навколишнього світу - світ у його безпосередній даності і різноманітті. У психології почуттєве пізнання суб'єкта представлене, у першу чергу, у процесах сприйняття і його приватній формі - відчуттях.

У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку.
    Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття.
    Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги.

Сприймання характеризується рядом особливостей, найбільш важливими з яких є: предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість. юридична психологія включає наступні напрями:

1) правову психологію, що досліджує психологічні аспек-ти правотворчості і змісту права, його інститутів, принци-пів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідо-мості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовід-носин;

2) психологію правоохоронної та правозастосовної ді-яльності — процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-роз-шукової, управлінської