Реферат

на тему:

“Мислення, його властивості та якості. Різновиди та механізми мислення. Психологія особистості правоохоронця”

1. Мислення, його властивості та якості.

Різновиди та механізми мислення

Мислення — це пізнавальний процес, який визна-чається опосередкованим та узагальненим відобра-женням дійсності. Опосередкованість означає, що мислен-ня, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначи-ти та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Уза-гальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегро-вано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від них, мислення в осягненні дійсності ви-ходить за межі того, що сприймається безпосередньо. Не ма-ючи спеціалізованих аналізаторів, людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті — аж до ро-зуміння природи власного мислення. Так, слідчий у безпосе-редньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію злочину, але тільки за допомогою мислення він інтег-рує її в цілісну картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу, подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіоло-гічному плані являє собою створений у мозку ланцюг нерво-вих зв'язків. Однак найважливішою відмінністю цих зв'язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога І. М. Сече-нова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій-сності; судження — відображення зв'язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок — зв'я-зок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим ре-зультатом будь-якого акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах, то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві-докремлення деяких його ознак та властивостей. За допомо-гою аналізу слідчий уже при огляді місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле. Наприклад, шляхом поєднання окремих елемен-тів зовнішності злочинця зі свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ. Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони взаємопов'язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівнян-ня — установлення подібності і відмінності між предметами та явищами дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в пам'яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особли-востей кількох предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальне-них понять до конкретних. У практичній діяльності конкре-тизація виявляється в переносі абстрагованих та узагальне-них ознак злочину на вирішення слідчим завдань у конкрет-ній справі.

6. Узагальнення — групування, об'єднання суттєвих ознак в єдине ціле. Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний досвід працівників правоохорон-них органів — відокремлення найбільш типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів психологічно-го впливу на злочинців, формування раціональних прийомів вирішення професійних завдань.

Саме динамічні розумові операції і, зокрема, конкретиза-ція, складають основу механізму інтуїтивного (раптового, не-усвідомленого) пізнання. Змістовним елементом інтуїції, як максимально згорнутого розумового процесу, є професійний досвід, у якому закріплені та абстраговані найбільш типові си-туації та засоби їх вирішення. Досвід бере участь у вирішенні конкретного завдання у двох своїх проявах — свідомому (прямому) та неусвідомленому. Неусвідомлена частина про-фесійного (чи життєвого) досвіду являє собою максимально згорнутий автоматизований процес (скорочений нервовий зв'язок) оцінки ситуації, дії, інформації, який відбувається у підсвідомості.

Мислення працівника правоохоронних органів повинне характеризуватись певними якісними ознаками. Це, перш за все, проблемність мислення, яка полягає у здатності вба-чати проблемний вузол при зовнішній простоті вирішення завдання; динамічність мислення — фактор прискореного осмислення подій, що особливо суттєво в екстремальних, на-пружених ситуаціях, коли треба прискорено вирішувати складні мислительні задачі. Широта мислення — здатність охоплювати мисленням різнобічне коло питань, які виника-ють при вирішенні службових завдань. Глибина мислення визначає здатність проникнення в суть явища, яке вивчається. Наприклад, виявлення істинної мотивації вчинення злочину, здійснення продуктивного мисленого експерименту. Оригі-нальність мислення — уміння аналізувати проблему, знайти її рішення нестандартними, нетривіальними засобами. Це особливо виявляється при генеруванні версій-гіпотез щодо події злочину.

Крім того, психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як вирішення конкретних розу-мових завдань, так і визначають індивідуальні відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетично первинний різно-вид) — мислення, яке безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності;