Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам'яті. Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятій-ності побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв'язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.

2. Психологія особистості правоохоронця

Особистість — це обов'язково людина як істота, що має специфічну тілесну будову (розвинений мозок, руки, органи мовлення) та риси приналежності до сус-пільства; індивід як продукт суспільного розвитку, єд-ність наслідуваного та набутого, носій психіки як сис-теми особливих утворень; індивідуальність, що треба розуміти як своєрідне, неповторне поєднання психоло-гічних якостей та їх проявів у поведінці та діяльності, емоційній, інтелектуальній та вольовій сферах.

Побутове розуміння особистості найчастіше поєднується з оригінальністю, з «силою» виявлення тих чи інших якостей. У цих випадках звичайно стверджують: «Так, це яскрава, не-повторна людина, це — особистість!». Поняття «особистість» виникло за часів римського театру, де маска, що одягалась на обличчя актора та визначала зовнішній вияв індивідуальності, звалась «личина».

Особистість являє собою соціальний атрибут людини, який практично повністю набувається, засвоюється нею про-тягом життя. Визначальною для формування та розвитку особистості є діяльність. Разом з тим, формуючись у діяльнос-ті, особистість у ній і виявляється, надає її здійсненню особис-тісної забарвленості. Особистість планує діяльність, визначає цілі та шляхи їх досягнення, прогнозує результати та наслід-ки. Все це здійснюється при безпосередній участі свідомості. Єдність свідомості особистості та діяльності є фундаменталь-ним принципом психології, принципом аналізу причинно-наслідкових зв'язків між особистістю та діяльністю. Ця єдність має діалектичний характер — причини та наслідки можуть мінятися місцями. Іншими словами, особистість як причина здійснює діяльність як наслідок.

Знання про особистість і діяльність мають важливе значен-ня для працівників правоохоронних органів. Людина цікавить 'їх, перш за все, як порушник правових норм. Однак правові норми, як і інші регулятори поведінки людей, діють у сполу-ченні з власне психологічними. Усе, що спонукає людину до дій, вчинків проходить крізь її психіку, набуває особистісного забарвлення. Тому механізм правового регулювання обов'язко-во має особистісний аспект, без знання та врахування якого неможливо досягти реального впливу норм права на людей.

Відомості про людину як особистість можуть використо-вуватись в правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення особистості правопорушника, роз-криття механізму його злочинної поведінки. Помста, жорс-токість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в суб'єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно інтерпретова-не за умов особистісного підходу. Важливим інструментом одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях — затриманого, підозрюваного, злочинця, зви-нуваченого тощо. Ефективність взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки карального, а й виховного характеру.

Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя особистості як сукупності головних сфер жит-тєдіяльності (трудової, побутової, суспільної), що формують певний стиль поведінки в суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних органів повинен опиратись на психологічно обгрунтоване розуміння взає-мозв'язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів діяльності призводить до зміни характеристик особи-стості, перш за все її спрямованості, яка, у свою чергу, виз-начає вибір нових видів діяльності та подальшу зміну осо-бистості.

У своїй службовій діяльності правоохоронці стикаються не лише з правопорушниками, а й взаємодіють з широким ко-лом людей, яких торкається злочин (потерпілі, свідки, різні посадові особи тощо). Особистість кожного з них склалася за певних умов, у них неоднаковий спосіб мислення, система стосунків, індивідуальні переваги з різних питань. Працівник, звичайно, обмежений у часі і можливостях поглибленого, всебічного вивчення особистості людей, які потрапляють до кола його службового інтересу. Разом з тим, йому необхідно встановити з цими людьми оптимальні психологічні стосун-ки для отримання інформації і здійснення необхідного впли-ву. За цих умов зростає значення психологічної компетент-ності, її практичне застосування. Відомо, що свідчення потер-пілого залежить від багатьох суб'єктивних чинників, зокрема, близько 80 % злочинів проти особистості вчинюють особи, які пов'язані з потерпілими родинними, інтимними та інши-ми стосунками, трансформованими врешті-решт у конф-ліктні. Ця обставина накладає стугтєвий відбиток на позицію потерпілого, характер його свідчень.

Важливу сферу застосування психологічних знань про особистість складають стосунки правоохоронця з колегами, співробітниками інших служб та підрозділів. Ефективність взаємодії багато в чому залежить від збігу обставин, конкрет-ної зацікавленості у результатах взаємодії, професійного досвіду тощо. Нарешті, знання психології особистості дозво-ляє контролювати власні пізнавальні, вольові, емоційно-чут-тєві процеси, керувати своїм професійним розвитком та по-ведінкою, розвивати професійно важливі якості — психоло-гічну стійкість, толерантність тощо. У цьому ж напрямі певний інтерес становить аналіз особистості як керівника та підлеглого.

Професійна діяльність працівників правоохоронних орга-нів здійснюється в умовах, що потребують розвиненої само-регуляції психічних станів та поведінки в цілому. У повсяк-денному житті і при виконанні службових завдань співробіт-ник, з огляду на значимість для нього певних ситуацій, зазнає тих чи інших переживань. Разом з тим, більшість цих ситу-ацій потребує контролю над їх виявленням, подолання нега-тивних станів, наполегливості та стійкості в досягненні по-ставленої мети. Регулятором конкретних актів поведінки ви-ступають емоції, почуття, воля.

Труднощі, що зустрічаються працівнику правоохоронних органів у професійній діяльності, можуть бути об'єктивного та суб'єктивного характеру. Об'єктивні — пов'язані з особли-востями обслуговуваної території, характеристиками регіону,