2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуатив-ні та тимчасові групи) до більш складних і організо-ваних форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорсто-кою та ін. При тривалому успішному функціонуванні тен-денція посилення організованості та набуття соціальне небезпечних форм стає невідворотною: лише у окремих випадках розвиток групи може призупинитись чи зупини-тись зовсім (наприклад, при зміні умов функціонування, арешті лідера, незамінних втратах учасників). Слід відзна-чити, що ймовірність саморозпуску злочинної групи дуже низька. Це може трапитись, зокрема, у зв'язку з випадко-вими обставинами (наприклад, зміна місця проживання активних учасників, прийняття деякими учасниками рі-шення про припинення злочинної діяльності), але розрив з групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення як функціональної, так і психологічної структури: склад учасників стабілізується, чітко розподіля-ються ролі і функції, визначаються злочинні плани, об'єк-ти злочинних домагань. Сталій групі притаманне відо-соблення та жорстка внутрішня організація, завершується процес інтеграції, встановлюється система взаємних зобо-в'язань, ролі стандартизуються та знеособлюються. На певному етапі розвитку у внутрішній структурі групи з'яв-ляється лідер, що знаходиться зверху ієрархії «керівницт-во — підлеглість». У ситуативних групах організатор і лідер збігаються в одній особі, а в групах, які діють протягом тривалого часу, лідер — емоційний центр, що виділяється своїми особистісними якостями. Нижче в груповій струк-турі знаходяться відповідальні виконавці — керівники при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Під-легле становище у групі обіймають виконавці, які спеці-алізуються на окремих діях та операціях. Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані «опозиціонери» — претендуючі на роль організатора за своїми особистісни-ми якостями та рівнем домагань або ж такі, що мали і втра-тили провідні позиції в групі: вони демонструють готов-ність замістити керівника, генеруючи конкуруючі думки та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незва-жаючи на це, при вчиненні злочинів «опозиціонери» де-монструють конформізм та повну групову ідентифікацію;

4) тенденція до поступової заміни емоційних стосунків між учасниками на ділові, функціональні, що базуються на спільній злочинній діяльності; значення особистих сто-сунків поступово зменшується, а інколи — повністю від-сутнє. Це забезпечує упорядкування функціональних зв'яз-ків, зумовлює консолідацію групи та узгодженість дій її членів;

5) розвиток групи часто супроводжується розширенням сфер впливу (регіональності), територіальним розповсю-дженням злочинної діяльності, суперництвом із іншими групами;

6) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виник-нення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо ін-ших людей та соціального середовища. Це проявляється меншою чи більшою мірою, але чим небезпечніша групо-ва злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відо-соблення та ізоляції. Кількість учасників оптимізується (мінімізується) до обсягу, необхідного для вчинення зло-чинів. Так, за статистичними даними корисливі групи складаються із двох-трьох осіб, корисливо-насильниць-кі — більш численні, що зумовлюється необхідністю за-стосування психічного і фізичного насильства для подо-лання опору потенційного потерпілого. Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку із чим визначаються певні перестороги для включення у групу нових учасників (пе-ревірка надійності, у тому числі — «на ділі», слідкування, інші контррозвідувальні заходи). Групи, передусім органі-зовані, визначають власні, внутрішньогрупові норми пове-дінки, що передбачають жорсткі санкції і підсилюють ізо-ляцію та відособленість учасників від суспільства. Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками авто-матично знижується, безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива «надійність» на-парників, подільників. Але організована злочинна діяль-ність може бути й такою, коли особисті контакти виклю-чені повністю, керівник не знайомий із виконавцями, а ос-танні, вчиняючи певні дії, не усвідомлюють наявності злочинної «піраміди» і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що «верхи» забезпечу-ють збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних орга-нів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува-ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму». Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотика-ми, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості у період підготовки до злочину та його вчинення змінюється на бажання «розслабитися», продемон-струвати оточуючим своє благополуччя, яке призводить до нехтування правилами конспірації.

Зазначена специфіка формування і розвитку злочинних груп може бути використана працівниками правоохоронних органів для їх роз'єднання чи переорієнтації. Це може бути досягнене як шляхом впливу на лідера, так і на групу в ціло-му: дискредитація та зміщення лідера, вилучення лідера, по-силення наявного чи моделювання нового конфлікту. Окрім того, для впливу на групу у цілому використовуються:

1) розкладення групи — позбавлення її можливості злочинної активності (дискредитація існуючих традицій та норм по-ведінки, створення обстановки невпевненості у досягненні злочинного результату, актуалізація почуття ризику вик-риття та недовіри один до одного і особливо — до лідера, загострення протиріч і напруженості у стосунках та ін.);

2) формування прагнення до відмови від злочинного спосо-бу життя, добровільної відмови від вчинення злочинів та явки з повинною, розкаяння окремих учасників і групи в цілому;

3) переорієнтація діяльності групи