Психологічна структура особистості. Основні теорії психології особистості Психологічні особливості та структура злочинних груп

1. Психологічна структура особистості. Основні теорії психології особистості

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних фак-торів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «систе-мою систем», на що вказував Г. С. Костюк.

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім сере-довищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід посту-пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво-рення об'єктивної дійсності й самого себе. Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різно-бічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігро-вої, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкіль-них та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й пе-ретворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль-них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо-бами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї фор-муються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосві-домість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та при-родного середовища. В неї з'являється здатність до само-вдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона всту-пає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й осо-бистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття осо-бистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біо-логічних ознак — антропологічних, етнографічних, куль-турних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індиві-дуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особ-ливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у ри-сах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту-альних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяль-ності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — за-лежно від того, який підхід реалізується дослідником. Мож-на виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

Синтез системного уявлення про особистість має відпо-відати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складови-ми елементами, ієрархічної організації елементів, системо-утворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо. Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідо-мість.

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис-темних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич-ний напрями. У дослідженнях О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г. С. Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси-хологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо-бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про-цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла-дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро-понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори-зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк-тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут-ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз-виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го-ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти-ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внут-рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль-ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси-хічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б)