Зазначені заходи мають здійснюватись комплексно і су-проводжуватись індивідуальною профілактичною роботою з учасниками, оскільки само по собі роз'єднання групи не мо-же бути абсолютним і не виключає можливості контактів між ними, впливу один на одного, а процес роз'єднання у часі звичайно не збігається з виправленням та перевихованням окремих осіб.

Висновки

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис-темних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич-ний напрями. Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси-хологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо-бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про-цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла-дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості. Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро-понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори-зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк-тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех. За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут-ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз-виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го-ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти-ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного. Вертикальний параметр особистості розглядається як внут-рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль-ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси-хічних процесах.

форм групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповід-ний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група — це антисуспільне неформальне об'єднання двох або більше осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом даного виду людсь-кої діяльності. Злочинні групи найчастіше формуються на основі не-формальних об'єднань у сфері побутового спілкуван-ня, що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливос-ті, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Неформальна група функціонує лише при умові позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Злочинна група може також спеціально створюватись особами, що мають злочинний досвід. Довірчі стосунки у та-ких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку має місце прояв антисуспільної установ-ки та готовності до злочинної діяльності учасників групи.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних орга-нів певним орієнтиром на наявність у її учасників антисуспільної спрямованості. Група може також стати об'єктом ува-ги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму».

Використана література:

Загальна психологія / За ред. Подольського М.І. – К., 2000.

Быков В. Ф. Криминалистическая характеристика преступных групп. — Ташкент, 1986.

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.

Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.

Пирожков В. Ф. Законы преступного мира молодежи (криминаль-ная субкультура). — Тверь, 1994.

Симонов А. П. Психология преступных групп. — Пермь, 1991.

Хохряков Г. Мафия в СССР: вымыслы, домыслы, факты. — М., 1989.