Цікавими щодо цього є думки 3. Фрейда, який пов'я-зував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльнос-ті. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлюваний мотив – небажання пам'ятати. Не-гативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Люди нерідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті, позбавитись усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт.

Мал..2 Крива забування (за Г. Еббінгаузом)

Проте неможливість згадати який-небудь матеріал ще не означає, що він цілком і назавжди втрачений і більше не є надбанням досвіду індивіда. Адже часто ми згадуємо речі, які вважали остаточно забутими. Загальновідомі факти зга-дувань людьми далеких подій у періоди піднесення і по-трясінь, під час сну і в гіпнотичному стані, під впливом нагадувань тощо. Цікавими є також згадування в старечому віці окремих відомостей із життя періоду дитинства та юності. Відомо, що забутий матеріал відновлюється значно легше й швидше, ніж запам'ятовується вперше. Тому ймовірно, що запам'ятований матеріал не стирається при забуванні пов-ністю, як з магнітної плівки звукозапису, а стає якоюсь мірою неусвідомлюваним і вимагає для відновлення певних умов.

Обидва процеси – збереження і забування – перебува-ють у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам'яті постійно надходять нові матеріали запам'ятовування. Рані-ше засвоєні знання взаємодіють із новими, вступають у нові зв'язки, уточнюються і диференціюються, узагальнюються і перекодовуюгься. З іншого – матеріали пам'яті забувають-ся, стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він понов-люється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притуплюються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.

Забуваються всі здобутки досвіду, і з тим більшою інтен-сивністю, чим менше вони залучені в роботу. Менш стійке, тимчасове забування може бути наслідком гальмування за законами негативної індукції або позамежного навантажен-ня. Відоме явище ремінісценції, коли внаслідок негативної індукції й позамежного гальмування відтворення зразу після запам'ятовування не таке повне, ніж після відпочинку. Сильні подразники під час заучування утруднюють утворення но-вих зв'язків, послаблюють раніше засвоєні знання (проактивне й ретроактивне гальмування). В навчальній роботі важливо відрізняти тимчасове забування, що вимагає лікві-дації впливу негативних умов, від забування, яке можна усунути тільки повторенням або заучуванням знову.

Існують форми забування, які спричинені більш стійкими відхиленнями, навіть хворобливими порушеннями. Серед них часто трапляються різні форми амнезії – хворобливого забування подій власного життя за певний відтинок часу ("провали пам'яті"). Виникають вони внаслідок травм мозку або інших захворювань. Спостерігаються забування подій що відбувалися безпосередню після травми мозку (антероградна амнезія), подій, що передували травмі (ретроградна амнезія), подій під час хвороби (ретардована амне-зія).поступове погіршення пам'яті та її втрата (прогресивна амнезія). Виділяють також різновиди порушення нам яті: гіпомнезія – послаблення пам'яті, парамнезія – плутані обмани пам'яті, гіперемнезія – посилення пам'яті у формі загостреної репродукції. У випадках загострення названих явищ виникає потреба лікарського втручання.

Відтворення – процес відновлення збереженого матері-алу пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні – полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених v мозку нервових зв'язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.

Впізнавання – це відтворення якого-небудь об'єкта в повторного його сприйняття. Побачивши людину вдруге, ми можемо пригадати, що вже десь її бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте не завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з нею.

Набагато складніше впізнавання пов'язане з мовою. Во-но дуже важливе в навчанні: на основі словесних описів ми можемо впізнати об'єкти, яких ніколи не бачили. Тільки завдяки словесній установці впізнавання може набувати до-вільного характеру.

Згадування – це відтворення попереднього досвіду від-повідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимо-вільним (наприклад, ненавмисне згадування) або довіль-ним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться во-льове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Якщо матеріал добре запам'ятований і міцно закріпле-ний, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування ви-магає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє актив-ність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади – локалізовані в часі й просторі згаду-вання людини про своє минуле життя, переважно в яскра-вій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спо-гади про визначні події свого життя часто пов'язані з переусвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою час-тиною духовного життя, джерелом мудрості.

1.2. Види пам’яті

Пам'ять включається в різні види людської діяль-ності, в них формується і виявляється, ними й зумовлюють-ся її особливості та форми вияву. Ці особливості закріп-люються, передаються генетично, розвиваючись у діяльнос-ті людини, являють собою певні властивості особистості й складають окремі види пам'яті. Види пам'яті виділяють за такими критеріями: 1) залежно від того, що запам'ятову-ється і відтворюється, яка діяльність переважає, пам'ять роз-поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну; 2) за тривалістю закріплення і