літературної творчості. Так, російська дослідниця О. М. Фрейденберг описала процес трансформації міфа в різноманітні поетичні сюжети і жанри античної літератури. Важливе теоретичне значення має робота М. М. Бахтіна про Ф. Рабле, котра показала, що ключем для розуміння багатьох творів літератури пізнього середньовіччя і Відродження є народна карнавальна культура, народна “сміхова” творчість, пов’язана генетично з древніми аграрними ритуалами і святами. В цьому плані безсумнівний інтерес становить і дослідження Д. Лихачова про сміхову культуру в давньоруській літературі. Роль міфа в розвитку мистецтва (переважно на античному матеріалі) проаналізував А. Лосєв, особливу увагу приділивши античному символізмові і міфології.
Цілий ряд робіт, в яких були висвітлені різноманітні аспекти проблеми міфологізму в художній літературі, з’явилися в 60-70-х р. р. Одне з найзначніших місць серед них займають дослідження Є. М. Мелетинського, присвячені дослідженню фольклорних текстів, а також міфологічної прози початку століття (його праця “Міф у романі ХХ ст.” є одним із найперших, але і найвдаліших зразків вдумливого і серйозного підходу до проблеми). Великий інтерес для нашого дослідження становлять роботи С. С. Аверинцева, особливо присвячені дослідженню біблійних текстів. “Міфопоетичний” пласт російської літератури ХІХ-ХХ ст., зокрема, твори М. Гоголя, Ф. Достоєвського, О. Гуро, О. Мандельштама, Г. Батенькова, С. Кржижановського був об’єктом аналізу у збірнику вибраних творів В. Н. Топорова, де були проаналізовані питання структури романів Ф. Достоєвського у зв’язку з архаїчними схемами міфологічного мислення, міфологічний взаємозв’язок речі і людини на прикладі Плюшкіна (до речі, саме ця проблема перегукується з дослідженням українського філософа, ессеїста Є. Ященка), поетичний комплекс моря і його психофізіологічні основи, відображення міфу про втілення юнака-сина, його смерті і воскресінні у поезії і т. д. Проблемам зв’язку міфології та фольклору були присвячені інші праці вченого.
Проблеми архетипів в творчості російських символістів досліджували Панченко А. М. і Мінц З. Г.
В кінці 70-х – поч. 90-х р.р. з’явився цілий ряд робіт, присвячених дослідженню взаємозв‘язків міфології та фольклору.
Цікавими видаються роботи, присвячені дослідженню латиноамериканської літератури, котра спричинила новий виток звернення до міфології в повоєнній світовій літературі.
Цілий ряд робіт присвячений проблемі зв”язку міфу і сучасної літературної творчості (на матеріалах творчості зарубіжних письменників). Це в основному роботи про роман, зокрема Д. Затонського, А. Гулиги, В. Днепрова. Багато робіт було присвячено так званим прийомам умовності у літературі ХХ ст., де прямо про використання міфа не говорилося, зате багато говорилося про символіку, про створення умовних ситуацій, про притчевий характер такого роду літератури .
Естетику міфологізування в зарубіжній і вітчизняній літературі досліджував М. Епштейн.
Свідомі міфологічні запозичення і їх використання в ідейно-художній тканині твору простежують на прикладах творів різних письменників А. Григорьєв, Ю. Суздальський. Г. Стадников, Т. Кривіна та їншї автори збірника “Литература и мифология”.
М. Слабошпицький згадує, що 1983 року на сторінках ж. “Латинская Америка” було організовано “круглий стіл” радянських письменників і критиків на тему: ”Латиноамериканський роман і радянська багатонаціональна література”. В ході тієї розмови визначилося два напрямки: обговорення проблем, що виникли у зв’язку з досвідом латиноамериканського та радянського романів, і розгляд точок дотикання, а чи й взаємовпливів, ними породжених. У багатьох виступах відзначалася схожість еволюції національних письменств, важлива роль у них романтизму в минулому столітті, що допомагав видатним майстрам визначити позицію нації. Чимало йшлося про складну трансформацію романічних структур і появу несподіваних контамінацій, які важко вкладаються в традиційні жанрові визначення.
Найбільше розходжень серед учасників розмови викликали намагання дати дефініцію міфу, його суті та співвідношень міфу та символу, міфу і ритуалу, міфу і архетипу, міфу й структури, міфу й суспільства, а також місця і значення міфу у сучасній культурі світу. Зрештою, більшість промовців зійшлася на тому, що “в прозі ХХ ст. міфологічні алюзії або опосередковані аналогії з міфом набули свідомого характеру, стали художнім засобом, не тільки прийомом, а й структурою.”
Однак, вказує дослідник, “коли дискусія заглибилася в сферу соціально-історичної типології, у ній з’явилася та затеоретизованість, яка не наближає до реальної, “гарячої” художньої практики і джерел самобутньої національної свідомості різних письменств Радянського Союзу, а віддаляє від них, веде на холодні вершини абстракцій, з яких уже й зовсім погано видно загальнолітературну “ауру” біля їхнього далекого підніжжя”.
В українському літературознавстві питання про використання міфологічних мотивів та сюжетів постало у зв’язку з дискусією про роман, зокрема про “химерний” роман. З українських літературознавців у всесоюзній дискусії брали участь А. Погрібний та П. Мовчан, а у “круглому столі” в журналі “Латинская Америка” М. Ільницький та Ю. Покальчук.
А. Погрібному належить цілий ряд праць, присвячених питанням теорії і практики сучасної літератури. Велику увагу питанню розвитку сучасного роману приділяли М. Жулинський і В. Дончик.
2. Психолінгвістична теорія А.Потебні
Центральним поняттям психолінгвістичної теорії А.Потебні є поняття внутрішньої форми слова, що протистоїть і її зовнішній звуковій формі, і її абстрактному значенню: "Внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості: вона показує, як представляється людині її власна думка". Внутрішня форма слова є почуттєвий знак його семантики. І тому саме глибинний зв'язок образа і значення визначає специфіку міфу.
"Образ заміняє складне і важковловимі близьким, наочним, одиничним". Іван Фізер у своєму метакритичному дослідженні лінгвістичної концепції Потебні вказує, що на рівні