Реферат на тему:

Основні терміни, поняття і функції конфліктів

Структура конфлікту — сукупність стійких елементів конфлікту, що утворюють цілісну систему. Характерними рисами конфлікту є такі:*

наявність як мінімум двох сторін конфлікту (виняток в даному випадку складає внутріпіньоособистісний конфлікт);*

невизначеність конфлікту, тобто леоден з учасників не знає його молеливого наслідку напевно;*

розбіленість і несумісність інтересів, потреб, цілей учасників конфлікту;*

здійснення сторонами дій, спрямованих безпосередньо одна проти одної;*

наявність певної стратегії і тактики поведінки учасників конфлікту.

Особистісні та мілегрупові відносини молеуть супроводжуватися соціальною напруженістю, яка являє собою протилежність інтересів і розуміється як рівень конфліктності, що змінюється в часі.

Криза конфлікту — така взаємодія суб'єктів, за якої не відбувається поступального переходу від фази до фази, руйнівної зацикленості, фазової стагнації чи навіть повернення до попередньої фази.

Конфліктні стосунки — форма і зміст взаємодії між суб'єктами та застосованих ними заходів для завершення конфлікту.

Конфліктна ситуація — розвиток конфлікту в конкретний період часу.

Просторові характеристики конфлікту — це є сфери його виникнення і розвитку, прояву; умови і привід виникнення; конкретні форми прояву; результат конфлікту; засоби і дії, що використовуються суб'єктами конфлікту.

Часові характеристики конфлікту — це є його тривалість, частота, повторюваність, тривалість участі в конфлікті коленої зі сторін, часові характеристики коленого з етапів розвитку конфлікту.

Молеливі дії учасників конфлікту класифікуються за такими напрямками:*

характер дій (наступальні, оборонні, нейтральні);*

ступінь активності у здійсненні дій (активні, пасивні, іні-ціюючі, відповідні);*

спрямованість дій (на учасника, на третіх осіб, на самого себе).

Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, воролеістю, війною і т.п., адлее у деяких випадках він і справді молее заважати задоволенню потреб окремої особистості та досягненню цілей організації в цілому. Тому, за існуючою загальною думкою, конфлікт — явище завледи небалеане, отлее його необхідно уникати, якщо є молеливість, або ле негайно вирішувати на самому початку. При такому ставленні до конфліктів цілком не враховується, що вони мають ще й позитивні функції.

З огляду на це, молена класифікувати конфлікти залелено від їх значення і ролі як функціональні (що призводять до підвищення ефективності організації) чи як дисфункціональні (що призводять до знилеення особистої задоволеності, погіршення групового співробітництва й зменшення ефективності діяльності організації).

Різноманітні функції конфліктів охарактеризовані в роботах німецьких соціологів Г.Зиммеля, Р.Дарендорфа й американського соціолога Л.Козера. Основне положення теорії конфлікту Г.Зиммеля полягає в тому, що конфлікт, хоча і є однією з форм незгоди, у той нее час являє собою соціалізуючу силу, що об'єднує протиборчі сторони і сприяє стабілізації суспільства. У цих випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, визначити більшу кількість альтернатив чи проблем, надає додаткову інформацію і т.ін. Це сприяє підвищенню ефективності процесу прийняття рішень, а також надає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити особисті потреби у повазі та владі.

Л.Козер у своїй класичній роботі "Функції соціальних конфліктів" підкреслював, що конфлікт несе в собі не тільки деструктивну (руйнівну) функцію, у ньому закладений ще й великий позитивний потенціал. Вчений виділив основні функції конфлікту, які, на його думку, благотворно позначаються на сучасному стані суспільства і сприяють його розвитку.

Молена виділити конфлікти з перевалено позитивною, позитивно-негативною та негативною спрямованістю.

Один із засновників чикагської школи соціальної психології Р.Парк включив конфлікт до чотирьох основних видів соціальної взаємодії поряд зі змаганням, пристосуванням та асиміляцією (від лат. assimitio — уподібнення, ототожнення). На його погляд, змагання, що є соціальною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетворюється на конфлікт, який завдяки асиміляції покликаний призвести до міцних взаємних контактів, до співробітництва і сприяти ліпшому пристосуванню.

Американський соціолог Л.Козер визначав конфлікт як ідеологічне явище, що відображає прагнення і почуття індивідів і соціальних груп у боротьбі за об'єктивні цілі: влада, зміна статусу, перерозподіл доходів, переоцінка цінностей і т.п. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають закостенінню суспільства, відкривають дорогу інноваціям.

У загальному вигляді до головних функцій конфлікту можуть бути віднесені такі:

1. Інформативна. У свою чергу вона може бути поділена на дві підфункції:

1) сигналізуюча — її метою є привертання уваги суспільства до якихось обставин, що вимагають втручання, на проблеми, що заважають подальшому розвитку підприємства (організації, трудового колективу);

2) комунікативна — полягає в обміні інформацією між учасниками конфлікту.

2. Інтегративна — впливає на співвідношення інтересів, структуру груп. Завдяки цій функції здійснюються:*

утворення груп, встановлення, підтримка нормативних і фізичних мене груп;*

встановлення і підтримка відносно стабільної структури внутріпіньогрупових і міжгрупових відносин;*

соціалізація й адаптація як індивідів, так і соціальних груп;*

створення і підтримка балансу сил і, зокрема, влади;*

стимулювання нормотворчості та соціального контролю;*

створення нових і відновлення існуючих соціальних норм та інститутів;*

пошук протиріч, що, у свою чергу, сприятиме суспільному розвитку;*

посилення внутріпіньогрупової інтеграції, зміцнення єдності групи, мобілізація внутрішніх резервів, пошук прихильників, виявлення супротивників, неформальних лідерів і неформального розміщення сил.

3. Регулятивно-розвиваюча (інноваційна) — за її допомогою відбувається усунення перешкод на шляху розвитку колективу (поліпшуються психологічні характеристики колективу, підсилюється соціальна активність, згуртованість і т.ін.). Конфлікт спонукає до змін, відкриває дорогу інноваціям. Він удосконалює можливості групового мислення і знижує синдром покори, коли підлеглі не висловлюють ідей, що, як вони вважають, суперечать ідеям їх керівників. Це може поліпшити якість процесу прийняття рішень, тому що додаткові ідеї і "діагноз" ситуації ведуть до ліпшого її розуміння; симптоми відокремлюються від причин і розробляються додаткові альтернативи та критерії їх оцінки. Через конфлікт члени групи можуть визначити можливі шляхи вирішення проблеми.

4.