При вивченні особливостей формування зусиллі в дошкільників розглянутий аспект становить інтерес насамперед у тім відношенні, що вказує на взаємозв'язок між величиною нагороди і рівнем наполегливості, спроба аналізувати вплив па поводження але тільки підкріплення як такого, але і минулого досвіду дитини в чи досягненні недосягненні успіху і його схильності до значної чи незначної наполегливості. Другий момент, що заслуговує уваги – це розрізнення тих випадків, коли нагорода дасться на всьому протязі виконання, і тих, у яких має місце погашення, тобто пропоноване спочатку винагорода необхідних дій стає усе більш рідким і, нарешті, зовсім зникає, хоча ціль ще не досягнута і не всі дії виконані.

При вивченні на дітях 4—5 років впливу величини винагороди на наполегливість, вимірювану кількістю спроб продовжувати виконання в умовах погашення [4], не було знайдено істотного впливу нагородження, яке б діяло незалежно від наполегливості. При цьому застосовувалася абсолютна м відносна оцінка нагороди. Зв'язуючи наполегливість, що виявляється дитиною, зі звичкою до успіху (успішному досягненню мети), аналізуються різні випадки. Діти з високою наполегливістю, одержуючи незначну винагороду своїх зусиль, збільшують старання, спонукувані прагненням до притаманного для них успіху. Діти ж з малою наполегливістю менше сподіваються на успіх і швидше поступаються позиціями, оскільки емоційне фарбування ситуації експерименту підтримувалося незалежно від чи успіху неуспіху дитини в кожнім окремому завданні. І, нарешті, мотив, досягнення мети задавався, самої: ігровою мотивацією (завдання давалися у формі ігрових ситуацій).

Звичайно зусилля викликаються необхідністю перебороти ті чи інші труднощі (перешкоди), що заважають успішному просуванню до мети.

Щоб фіксувати зусилля в ситуації, що допускає часткове й умовне виконання при відхиленні від заданого способу досягнення мети, застосовувався підрахунок зроблених дитиною спроб. Це дозволило, у першу чергу, розглядати більш, інтенсивну діяльність як прояв великих зусиль. Скажемо, при перенесенні кубиків на лінійці це виразилося в більшій кількості спроб, що починали для досягнення мети діти, що виконали завдання в порівнянні з що не виконали. Аналогічне співвідношення отримане також у дослідженні С. Е. Кулачковської (кандидатська дисертація) і ситуації побудови дітьми карткового триповерхового будиночка ті, хто домагався більш високого рівня виконання (зумів звести два чи три поверхи), у середньому витрачали більше спроб, чим ті, хто залишився на низькому рівні. Для зручності порівняння приводимо ці дані в одній таблиці 1.

Таблиця 1

Середня кількість спроб при різній успішності продуктивної діяльності

Рік дитини | При перенесенні кубиків | При будівництві будинка

У виконавших завдання | У невиконавших завдання | При високому рівні виконання | При низькому рівні виконання

3-4 рока | 14,5 | 8,9

4-5 років | 6,8 | 5,5 | 31,1 | 19,8

5-6 років | 8,7 | 4,0 | 37,5 | 27,2

6-7 років | 8,0 | 6,1 | 50,9 | 27,9

Таким чином, можна затверджувати, що досягнення мети в ситуаціях подібного роду, де немаловажну роль у подолання труднощів і, в основному залежить від здатності дитини мобілізувати зусилля. Звичайно, в окремих випадках успіх досягався за рахунок більшої вправності деяких дітей — кубики в них падали рідше, а будиночок розвалювався менше. Але для групи в цілому зазначена залежність показова. Це підтверджується і при аналізі конкретних особливостей поводження.

Відзначимо, що середній час виконання завдання (у хв.) по групах було: 23,3 у трьохлітків, 12,3 у четирехлітків, 16,0 у пятилітніх і 13,0 у шестиліток. Якби судити за часом виконання, то найбільші зусилля виявляють самі маленькі діти. Разом з тим виявляється, вони дають найменший відсоток досягнень мети і відповідно найбільший недосягнення. Виходить, їхній час іде не на виконання безпосередньої задачі, а на щось інше. Картина поводження трьохлітка підтверджує це. Вони дуже довго возяться з прибудовуванням кубиків до лінійки, захоплюються зведенням будиночка, нерідко згадуючи про необхідність перенести його лише після нагадування. Або пряма задача недостатньо усвідомлюється ними, а перенесення будиночка не сприймається як обов'язкове, або завдання, вимагаючи визначеної фізичної вправності, координації рухів, уміння зберігати рівновага, непосильно для деяких з них.

В експериментальної майстерної Інституту психології УРСР був сконструйований апарат, умовно названий апаратом для вивчення вольових зусиль у дітей. На наспівали, за якої працювала дитина, з лівої сторони були розташовані 25 кнопок (реактивні ключі), а справа—снабженна стрілкою рукоятка важеля, що вільно рухалася в межах 12 див. На вертикальній стінці панелі знаходилося віконце, у якому в залежності від задачі запалювалося чи світло відкривалася скляна шторка. Панель експериментатора містила різні лічильники, що записує пристрій і регулятори подачі подразників (вірніше, підкріплень).

Робота на апараті мотивувалася як гра в керування цікавою чи машиною підготовка (для старших) до гри в космонавтів. Конкретні задачі які поставлені перед дитиною, полягали в тім, щоб натискаючи на кнопки, знайти ту, котра запалює світло у віконці, чи утримуючи рукоятку на зазначеній рисі, викликати звуковий сигнал. Принцип побудови завдань був один: попередньо продемонструвавши, що світло і звук дійсно з'являються в результаті необхідних дій, експериментатор непомітно для дитини проводить чи модифікацію підміну мети, В обговорюваних завданнях такою модифікацією були спроби натискати кнопки і тримати (не утримувати на визначеній рисі, а просто тримати) рукоятку. Характерно, що займатися цим діти могли досить довго (навіть по 10—20 хвилин). Природно, при подібному виконанні завдання дарма було очікувати яких-небудь зусиль.

Оскільки невміння співвідносити свої кроки