Комунікативна компетентність — це здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Комунікаційна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у визначеному колі ситуацій. У структурі спілкування можна виділити наступні основні аспекти, що характеризують взаємодію як процес: 1) сукупної, кооперативний діяльності; 2) інформаційного зв'язку; 3) взаємовпливу; 4) взаємини; 5) взаєморозуміння 19.

Потрібно мати на увазі, що будь-яка організація (вуз, підприємство й ін.) являє собою особливу структуру взаємин між людьми, і її (тобто організації) розвиток і успіх в усі більшому ступені визначається якістю інформації і якістю комунікацій.

Дослідження соціологів показали, що 50—90% часу сучасного керівника приходиться на комунікацію — спілкування. Управлінська робота - це насамперед робота інтелектуальна.

Сутність процесу комунікації — забезпечення розуміння переданої інформації, а щоб краще зрозуміти можливості підвищення ефективності цього процесу, розглянемо схему.

Комунікативна діяльність може здійснюватися в трьох формах:

1. Спілкування (діалог) рівноправних партнерів — суб'єкт-суб'єктивні відносини.

2. Керування одним партнером (коммунікантом) іншими партнерами (реципієнтами) — суб'єкт-об'єктне відношення.

3. Наслідування (об'єкт-суб'єктне відношення), де активний реципієнт копіює поводження коммуніканта, часто без ведена останнього 19.

Коли говорять про комунікацію у вузькому змісті слова, то, насамперед, мають на увазі той факт, що в ході спільної діяльності люди обмінюються між собою різними представленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками й ін. Усе це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може бути зрозумілий як процес обміну інформацією. Звідси можна зробити наступний привабливий крок і інтерпретувати весь процес людської комунікації в термінах теорії інформації, що і робиться в ряді систем соціально-психологічного знання. Однак такий підхід не можна розглядати як методологічно коректний, тому що в ньому опускаються деякі найважливіші характеристики саме людської комунікації, що не зводиться тільки до процесу передачі інформації. Не говорячи вже про те, що при такому підході фіксується в основному лише один напрямок потоку інформації, а саме від комунікатора до реципієнта (уведення поняття «зворотний зв'язок» не змінює суті справи), тут виникає і ще один істотний недогляд. При всякому розгляді людської комунікації з погляду теорії інформації фіксується лише формальна сторона справи: як інформація передається, у той час як в умовах людського спілкування інформація не тільки передається, але і формується, уточнюється, розвивається.

Тому, не крім можливості застосування деяких положень теорії інформації при описі комунікативної сторони спілкування, необхідно чітко розставити всі акценти і виявити специфіку в самому процесі обміну інформацією, коли він має місце у випадку комунікації між двома людьми.

По-перше, спілкування не можна розглядати лише як відправлення інформації якоюсь передавальною чи системою як прийом її іншою системою тому, що на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями тут ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний з який є активним суб'єктом: взаємне інформування їх припускає налагодження спільної діяльності. Це значить, що кожен учасник комунікативного процесу припускає активність також і у своєму партнері, він не може розглядати його як деякий об'єкт.

Інший учасник з'являється теж як суб'єкт, і звідси випливає, що, направляючи йому інформацію, на нього необхідно орієнтуватися, тобто аналізувати його мотиви, мети, установки (крім, зрозуміло, аналізу своїх власних цілей, мотивів, установок), «звертатися» до нього, по вираженню В.Н. Мясіщева. Схематично комунікація може бути зображена як інтерсуб’єктний процес. Але в цьому випадку потрібно припускати, що у відповідь на послану інформацію буде отримана нова інформація, що виходить від іншого партнера 1.

Тому в комунікативному процесі і відбувається не простий рух інформації, але як мінімум активний обмін нею. Головна «збільшення» у специфічно людському обміні інформацією полягають у тім, що тут особливу роль грає для кожного учасника спілкування значимість інформації 3, тому, що люди не просто «обмінюються» значеннями, але, як відзначає А.Н. Леонтьев, прагнуть при цьому виробити загальний зміст 13, 291. Це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята, але і зрозуміла, осмислена. Суть комунікативного процесу — не просто взаємне інформування, але спільне збагнення предмета. Тому в кожнім комунікативному процесі реально дані в єдності діяльність, спілкування і пізнання.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми, а не кібернетичними пристроями, визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Іншими словами, обмін такою інформацією обов'язково припускає вплив на поводження партнера, тобто знак змінює стан учасників комунікативного процесу, у цьому змісті «знак у спілкуванні подібний знаряддю в праці» 13. Комунікативний вплив, що тут виникає, є не що інше як психологічний вплив одного комуніканта на інший з метою зміни його поводження. Ефективність комунікації виміряється саме тим, наскільки удався цей вплив. Це означає, що при обміні інформацією відбувається зміна самого типу відносин, що склався між учасниками комунікації. Нічого схожого не відбувається в «чисто» інформаційних процесах.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливо лише тоді, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор),