Інформація, що констатує, виступає у формі повідомлення, вона має місце в різних освітніх системах і не припускає безпосередньої зміни поводження, хоча побічно сприяє цьому. Сам характер повідомлення може бути різним: міра об'єктивності може варіювати від навмисно «байдужного» тону викладу до включення в текст повідомлення досить явних елементів переконання. Варіант повідомлення задається комунікатором, тобто тим обличчям, від котрої виходить інформація. Передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків, точніше знакових систем. Існує кілька знакових систем, що використовуються в комунікативному процесі, відповідно їм можна побудувати класифікацію комунікативних процесів.

1.2. Спілкування в системі суспільних і міжособистісних відносин

Аналіз зв'язку суспільних і міжособистісних відносин дозволяє розставити правильні акценти в питанні про місце спілкування у всій складній системі зв'язків людини з зовнішнім світом. Однак колись необхідно сказати кілька слів про проблему спілкування в цілому. Рішення цієї проблеми є дуже специфічним у рамках вітчизняної соціальної психології. Сам термін «спілкування» не має точного аналога в традиційній соціальній психології не тільки тому, що не цілком еквівалентно звичайно уживаному англійському терміну «комунікацію», але і тому, що зміст його може бути розглянуто лише в понятійному словнику особливої психологічної теорії, а саме теорії діяльності. Звичайно, у структурі спілкування, що буде розглянута нижче, можуть бути виділені такі його сторони, що описані чи досліджені в інших системах соціально-психологічного знання. Однак суть проблеми, як вона ставиться у вітчизняній соціальній психології, принципово відмінна.

Обидва ряди відносин людини — і суспільні, і міжособистісні, розкриваються, реалізуються саме в спілкуванні. Таким чином, корені спілкування — у самій матеріальній життєдіяльності індивідів. Спілкування ж і є реалізація всієї системи відносин людини. «У нормальних обставинах відносини людини до навколишнього його предметним світу завжди опосередковані його відношенням до людей, до суспільства» (13,289(, тобто включені в спілкування. Тут особливо важливо підкреслити ту думку, що в реальному спілкуванні дані не тільки міжособистісні відносини людей, тобто виявляються не тільки їхні емоційні прихильності, ворожість та інше, але в тканину спілкування втілюються і суспільні, тобто безособові по своїй природі, відносини. Різноманітні відносини людини не охоплюються тільки міжособистісним контактом: положення людини за вузькими рамками міжособистісних зв'язків, у більш широкій соціальній системі, де його місце визначається не чеканнями взаємодіючих з ним індивідів, також вимагає визначеної побудови системи його зв'язків, а цей процес може бути реалізований теж тільки в спілкуванні. Поза спілкуванням просто немислимо людське суспільство. Спілкування виступає в ньому як спосіб цементування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів. Саме звідси і випливає існування спілкування одночасно і як реальності суспільних відносин, і як реальності міжособистісних відносин. Очевидно, це і дало можливість Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиної розкоші, що є в людини» 1.

Розуміння спілкування — у широкому і вузькому змісті слова — випливає із самої логіки розуміння зв'язку міжособистісних і суспільних відносин. У даному випадку доречно апелювати до ідеї Маркса про те, що спілкування — безумовний супутник людської історії (у цьому змісті можна говорити про значення спілкування в «філогенезі» суспільства) і разом з тим безумовний супутник у повсякденній діяльності, у повсякденних контактах людей 13. У першому плані можна простежити історична зміна форм спілкування, тобто зміна їх у міру розвитку суспільства разом з розвитком економічних, соціальних і інших суспільних відносин. Тут зважується найбільш важкі методологічне питання: яким образом у системі безособових відносин фігурує процес, по своїй природі потребуючий участі особистостей? Виступаючи представником деякої соціальної групи, людина спілкується з іншим представником іншої соціальної групи й одночасно реалізує два роди відносин: і безособові, і особистісні. Селянин, продаючи товар на ринку, одержує за нього визначену суму грошей, і гроші тут виступають найважливішим засобом спілкування в системі суспільних відносин. Разом з тим цей же селянин торгується з покупцем і тим самим «особистісне» спілкується з ним, причому засобом цього спілкування виступає людська мова. На поверхні явищ дана форма безпосереднього спілкування — комунікація, але за нею коштує спілкування, що змушується самою системою суспільних відносин, у даному випадку відносинами товарного виробництва. При соціально-психологічному аналізі можна абстрагуватися від «другого плану», але в реальному житті цей «другий план» спілкування завжди присутнє. Хоча сам по собі він і є предметом дослідження головним чином соціології, і в соціально-психологічному підході він так само повинний бути прийнятий у розуміння.

1.3. Єдність спілкування і діяльності

Однак при будь-якому підході принциповим є питання про зв'язок спілкування з діяльністю. У ряді психологічних концепцій існує тенденція до протиставлення спілкування і діяльності. Так, наприклад, до такої постановки проблеми в кінцевому рахунку прийшов Э.Дюркгейм, коли, полемізуючи з Г.Тардом, він звертав особливу увагу не на динаміку суспільних явищ, а на їхню статику. Суспільство виглядало в нього не як динамічна система діючих груп і індивідів, але як сукупність форм, що знаходяться в статиці, спілкування 10. Фактор спілкування в детермінації поводження був підкреслений, але при цьому була недооцінена роль освітньої діяльності: сам суспільний процес зводився до процесу духовного мовного спілкування. Це дало підставу А.Н. Леонтьеву помітити, що при такому підході індивід з'являється скоріше, «як