Великою помилкою дорослих є і невірні їхні відповіді на питання підлітків, що зокрема стосуються сфери взаємин чоловічого н жіновий статі. Дорослі дають невірні відповіді, чи ідуть від відповіді, чи. що ще гірше, лають за питання. Цим вони підривають повагу до себе, змушують підлітків шукати інші джерела інформації. Дорослі повинні цінувати той факт, що підліток з питанням звертається саме до них, і використовувати цю ситуацію у виховних цілях, тому що виявляється в задавані питання зацікавленість підлітка видає особистісну значимість інформації, що він у цей момент одержить, а отже, така інформація виявиться більш діючої у виховному відношенні, чим та, котру дорослі захочуть йому повідомити зі своєї ініціативи.

Інформація повинна знаходитися на доступному розумінню підлітка рівні і бути вичерпної, щоб вона не спонукувала продовжувати розпити на стороні. Відповідь повинна бути по можливості цікавим, щоб підліток і надалі звертався з питаннями до того ж джерелу, а не до сторонніх людей. Варто пам'ятати: правильні і доброзичливі (про що б ні були запитано) відповіді зближають, помилкові — віддаляють підлітка від дорослих.

Звертання дорослих до підлітків не повинне бути багатослівним (це породжує сумніву в тім, чи переконані самі дорослі в правоті своїх слів); моралі не тільки марні, але і шкідливі; шкідливими є і підвищення голосу без особливих на те основ; брутальність дорослих може породити у відповідь тільки брутальність.

Прагнення підлітка до інших джерел інформації нерідко зв'язано з дефіцитом уваги до нього з боку рідних Останні звикли до визначеного рівня спілкування з підлітком: вони піклуються про його елементарні нестатки (їжа, одяг і т.д.), але недостатньо усвідомлять, що рівень спілкування повинний відповідати зрослому рівню розвитку особистості підлітка. Складається ситуація, коли підлітки виявляються фактично Позбавленими належної уваги дорослих, вони починають відчувати сенсорний голод, хоча поняття сенсорної депривації відноситься головним чином до дітей раннього віку. Досить характерно, що маленька дитина в багатьох родинах оточена увагою, опікою, турботою не тільки рідних і близьких, але і всіх знайомих, родичів і т.д.; вага з ним займаються, возяться, грають і т.д. Підлітка ж у значній мірі надають самому собі. Однак і він має потребу в такій же увазі, але на більш високому рівні; його вже не потрібно няньчити, але необхідно розвивати. Властиве деяким підліткам почуття самітності має під собою і цілком реальні підстави. Нерідко складається ситуація, коли підліток вважається досить дорослим, щоб з ним не «возитися» як з маленьким, але недостатньо дорослим для того, щоб надати йому самостійність, відноситися до нього як до дорослого і розуміючий багато чого людини, довіряти йому в серйозних справах.

Висновки до першого розділу

Отже, вплив родини і батьківського відношення на формування самооцінки підлітків має не меншу значимість, чим у більш молодших вікових групах. При цьому необхідно відзначити, що формування відносини підлітка визначається не стільки реальною батьківською оцінкою і відношенням, скільки тем, як підліток суб'єктивно сприймає ці відношення.

Таким чином, більшість сучасних батьків і підлітків намагаються побудувати, здавалося б, нові взаємини, залишаючись при цьому на старих позиціях: підліток на дитячої, батько — на опікаючи -заборонне. При цьому підліток відстоює свої дорослі права, використовуючи інфантильні засоби: мовчання, плач, образи і т.п. Батьки продовжують застосовувати ті ж виховні впливи, що були ефективними в минулому. Однак обом сторонам необхідно дозволити символічно «умерти» старим формам спілкування, незважаючи на те, що цей процес може бути досить важким і хворобливим. І тоді спілкування придбає нова якість, вона стане дійсно вільним, повної любові, а не схованої чи відкритої ненависті. Батьки зможуть одержувати від підлітка підтримку і стимулюватися їм до свого розвитку й одночасно самі зуміють зробити на нього позитивний вплив. У такому впливі можна виділити два основних напрямку 1) сприяння формуванню самостійності підлітка як передумови уміння прийняти відповідальність за своє життя на самого себе через надання йому можливості відділення від родини; 2) сприяння формуванню его-ідентичності через надання підлітку зразка для ідентифікації, з одного боку, і надання підтримки його тимчасово ослабілому «Я» — з іншої.

Тим часом необхідно усвідомлювати, що дитина — це зовсім самостійна людина, що заслуговує і поваги, і рівності. І це не має ніякого відношення до того, що він має потребу в турботі, відході, змісті і т.д., і до самого факту його народження. Адже саме претензії на дитину як на власність дають підстави деяким батькам, наприклад, втручатися в особисте життя своїх дітей, що нерідко приводить до конфліктів. Ці претензії породжують у дорослих переконання, що вони краще знають і розуміють, що необхідно для дитини, що для нього добре, а що погано. Безперечно, у більшості ситуацій саме так діло й обстоїть, але потрібно в принципі розуміти, що можуть бути і такі випадки, коли дитина, а тим більше підліток, краще, ніж дорослий, розуміє, що йому потрібно.

2. ПІДЛІТОК І ГРУПА

Методика «(Q-сортування тенденцій поводження в групі»

Дійсний методичний прийом використовується для вивчення представлень про себе; розроблений В. Стефансоном і опублікований у 1958 році.

Випробуваному пропонується набір карток, що містять чи твердження назви властивостей особистості. Їх необхідно розподілити по групах від «найбільш характерних» до «найменш характерних» для нього. Завдання можуть бути приготовлені відповідно до цілями діагностики. Достоїнством методики є те, що при роботі з нею випробуваний виявляє