4) причинами конфлікту також стають етико-психологічна не готовність подружжя яка зумовлена не спроможність турбуватися про іншу людину, співчувати, співпереживати іншому, спілкуватися на основі співпраці з іншим [5].

Основною причиною порушення комунікації в сім'ї є переван-таженість спілкування вторинними функціями (посилена перевірка відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про одного і їхні стосунки). При цьому надмірно центроване на партнері ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді формують особливий психічний стан — ревнощі. Розрізняють такі види ревнощів [10]:

- тиранічні, звичайно властиві авторитарним, егоїстичним, упер-тим людям, які, як правило, вважають свого партнера власністю, об'єктом для задоволення власних потреб;

- від ущемлення, притаманні людям, які страждають на комп-лекс неповноцінності (за А. Адлером), з тривожно-недовірливим характером;

- звернені, що виникають як захисний механізм — проекція своєї готовності до зради на партнера.

Подружні стосунки порушує також неадекватне уявлення як про себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, функціональними стереотипами ("ти — дружина (чоловік), отже, повинна (повинен) ...").

При цьому виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоціню-вати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооціню-вати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж — пере-оцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин [8]. Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім'ї.

Висновок про важливість ролі подружньої взаємодії, спілкування підтверджується дослідженнями В. Мет'юза і К. Міхановича [5]. Ознаками конфліктної, нещасливої сім’ї можливо представити таким чином:

1. Не мають єдиної думки з багатьох питань і проблем.

2. Погано розуміють почуття один одного.

3. Говорять слова, що дратують іншого.

4. Часто почуваються нелюбими.

5. Не звертають уваги один на одного.

6. Відчувають незадоволену потребу в довірі.

7. Відчувають потребу в людині, якій можна довіритися.

8. Рідко роблять компліменти один одному.

9.Змушені часто поступатись один одному.

10. Бажають, щоб їх любили сильніше.

Відсутність конфліктів у сім'ї можна об'єднати в поняття "психологічне здоров’я сім’ї. Під психологічним здоров'ям сім'ї розуміється інтег-ральний показник динаміки життєво важливих для сім'ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбуваються в ній [15].

Психологічно здоровій сім'ї притаманні такі властивості: гуман-ність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гар-монійність (високий рівень сумісності членів сім'ї), життєздатність (стій-кість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.

До показників, за якими оцінюють психологічне здоров'я сім'ї, належать:

- подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;

- функціонально-рольова узгодженість;

- соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань членів сім'ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між роллю й особистістю;

- адаптивність, або міра пристосування до соціально-психоло-гічного клімату сім'ї після перебування в іншому середовищі, особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні сімейні стосунки;

- емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;

- спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.

Таким чином, конфлікти у сім’ї не створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, не дає оп-тимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Стосунки між підсистемами в такій сім'ї непрозорі, сім'я не ставиться умови для успішної соціалізації індивіда та його особистого щастя [1].

1.2. Відмінності в ставленні до подружнього життя чоловіка і жінки як причина конфлікту

Всі існуючі відмінності значною мірою впливає на ставлення чоловіків та жінки до кохання, дошлюбних стосунків та шлюбу. Різною є закоханість чоловіків і жінок. Якщо закоханим є чоловік, інших турбот йому не треба. Якщо ж закохана жінка, то її, якраз навпаки, почин є турбувати все.

Чоловікові часто достатньо, що він кохає, а як проявляється його кохання - це вже несуттєво. Дружина ж вимагає, щоб ко-хання з боку чоловіка виражалось конкретно: в кожному вчинку, в кожному слові, при кожній зустрічі. Кохання жінки відрізняється від кохання чоловіка, причому відмінність проявляється вже на стадії його виникнення. В осно-ві кохання чоловіка лежить домінанта еротизму, що виникає з початком періоду статевого дозрівання. Сильне сексуальне напру-ження детермінує в певний спосіб бачення іншої статі, пов'язаний з її сексуальною привабливістю. Одночасно потреба близького контакту збуджує романтичні думки про велике кохання, єдине, вірне. Еротизм і чуттєвість не завжди уживаються між собою. Кохання еротичне і кохання чуттєве, борючись одне з одним, приз-водять до роздвоєності особи чоловіка. Врешті-решт перемагає одне з них, яке й захоплює його особистість. Жінка має розвину-ту потребу відчувати близький контакт, підтвердження своєї при-вабливості в естетичних категоріях. У коханні вона є інтуїтивні-ша, авторефлексійніша. Кохання змінює життя жінки, дає їй від-чуття власної цінності, щастя, радості, змінює психічний світ, збу-джує до діяльності, дає почуття безпеки, впевненості в майбут-ньому [2].

Численні дослідження свідчать про те, що чоловіки швидше закохуються. Окрім того, чоловіки повільніше виходять зі стану закоханості і, на відміну від жінок, менш схильні розривати сто-сунки. На відміну від чоловіків, жінки схильніші фокусувати увагу на інтимній довірливості стосунків і на необхідності піклуватися про свого партнера. Чоловіків же більше цікавить ігрова і фізич-на сторона їх стосунків.

Кохання у чоловіка - радість чуттєвості, гордість володіння, прояв своєї особистості, у жінки - ніжність, лагідність, бажані підкоритися, злитися з коханим, зробитися його власністю. У пи-таннях