Використання конкретних методик в об’єктивних психологічних дослідженнях

ЗМІСТ

. Вступ 3

1. Принципи психологічної науки 4

2. Наукові джерела знань про психіку 7

3. Вимоги до побудови і використання методів

психології 8

4. Пізнавальні дослідницькі методи 10

5. Методи активного впливу на особистість 16

Висновки 19

Список використаної літератури 20

ВСТУП

Характер предмета і принципів психологічної науки визначає її методи. Сучасна наукова психологія зосереджує свої зусилля як на подальшому вивченні психіки, дослідженні теоретичних проблем розвитку й діяльності особистості, так і на розв’язанні практичних завдань оптимізації поведінки та діяльності особистості у сфері науки, виробництва, культури, медицини тощо.

За своїми методами психологія суттєво відрізняється від інших наук. Специфіка психологічної дійсності вимагає розробки і застосування спеціальних методів її пізнання та формування. Тому у творенні свого методичного інструментарію психологічна наука спирається на певні методологічні принципи. Ці принципи з необхідністю визначають вимоги до побудови й використання методів психології. У формуванні науки значну роль відіграли такі дослідники, як П.П. Блонський, Л.С. Виготський, С.Л. Рубін штейн, Б.Г. Ананьєв, Б.М. Теплов, К.К. Платонов, Б.Ф. Ломов.

Вивчая закономірності психічних явищ, психологи відкривають сутність процесу відображення об’єктивного світу в мозку людини, з’ясовують, як регулюєються дії людини, як розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Оскільки психіка, свідомість людини є відображенням об’єктивної дійсності, вивчення психологічних закономірностей означає насамперед встановлювання залежності психічних явищ від об’єктивних умов життя та діяльності людини. Ці психічні явища вивчаються за допомогою конкретних методик об’єктивно-психологічних досліджень.

Принципи психологічної науки

Отримання наукових знань про таке складне явище, яким є психіка, значною мірою залежить від підходу дослідника до об’єкта пізнання. Цей підхід визначається системою методологічних засад, або принципів.

У дослідженнях Л.С. Виготського, Б.Г. Ананьєва, С.Л. Рубінштейна, О.М. Леонтьєва були закладені методологічні основи сучасної наукової психології. Узагальнюючи методологічні здобутки цих дослідників, український психолог О.М. Ткаченко виділив та об’єднав у цілісну систему основні принципи психологічної науки – принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки й діяльності, принцип розвитку психіки, системно-структурний принцип.

Принцип детермінізму розкриває причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ та психічних властивостей людини. Принцип детермінізму має велике значення не лише для пізнання психіки й розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними. Дійсними детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії об’єкта з суб’єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв’язку заломлення як зовнішнього через внутрішнє, так і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб’єкта де термінується процесом і продуктами актуальної та пост актуальної взаємодії з об’єктом і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки і діяльності людини.

Є кілька рівнів детермінації в залежності від рівня розгляду суб’єкта – як організму, як індивіда і як особистості. На рівні організму суб’єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам – спадковим і здобутим, що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб’єкта на психофізіологічному рівні. Індивід – це суб’єкт суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду, котрий визначається соціопсихічним рівнем детермінації. Особистість – це вищій рівень прояву активності суб’єкта, який утворює особливий «підрівень» соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду та само творення.

За принципом відображення всі психічні функції (а не лише пізнавальні) за своєю природуою є відображу вальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Воно випереджає фізичний контакт суб’єкта з об’єктом, попереджаючи суб’єкта, сигналізуючи про значущі для нього об’єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта подразників. Сигнальність – фундаментальна властивість психічного. Вона характеризується високою вибірковістю та випереджуваністю. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Воно активне на будь-якому рівні. Це або відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда , або творення суспільно-історичного досвіду на рівні особистості.

Для організму психічне відображення забезпечує життєдіяльність, для індивіда – дїї з метою привласнення і репродукції загальноприйнятих зразків суспільного досвіду, а на особистісному рівні – дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності.

Принцип єдності психіки та діяльності конкретизує принципи детермінізму і відображення. За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка виступає як внутрішній, ідеальний план діяльності, Психічні моделі дійсності дають можливість орієнтуватись в навколишньому середовищі на всіх рівнях детермінації. Принцип єдності психіки та діяльності дає змогу вивчати «таємниці» психіки через процеси і продукти діяльності та поведінки людей, розкриваючи об’єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.

У принципі розвитку психіки об’єктивно виявляються й реалізуються детермінація поведінки, зв'язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівені детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб’єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних підструктур, на рівні індивіда – у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості – у процесі перетворювання діяльності.

За системно-структурним принципом психіка є складною системою взаємопов’язаних єлементів, таких як пам'ять, воля, мислення, уява, та інші, котрі розглядаються як складові елементи цілого. Психіка виступає при цьому як особлива система зі зворотними зв’язками. На кожному рівні детермінації психіка ввімкнена у регуляцію взаємодії суб’єкта з ширшою біологічною системою (на рівні організму), з соціальною системою (на рівні індивіда), із створюваними культурно-історичними цінностями суспільства та предметного світу (на рівні особистості).

2. Наукові джерела знань про психіку

Наукове дослідження