якою вони мають справу, наголошується висока пристосовність до людей.
Також можна додати що у обох лідерів є акторське дарування, вони ввічливі, здатні захопити інших, завжди мають нестандартний підхід до тієї або іншої справи.
Результати роботи дозволяють дещо сказати про групу 271. Не тільки те, хто є в ній лідером, але і, розглянувши риси наших лідерів, судити про ті якості, які цінуються в групі. Це: високий інтелект, уміння зрозуміти оточуючих, а також упевненість в собі, незалежність, воля. Тобто ми змогли встановити риси особи, які здатні впливати на становлення статусу лідера або наближеного до нього статусу «зірки» в групі.
ВИСНОВКИ
У даній курсовій роботі я проаналізувала проблему лідерства в психології. Для цього я:
1. Охарактеризувала поняття і суть лідерства.
2. Розглянула теорії походження такого феномена, як лідерство.
3. Переглянула основні стилі і функції лідерства.
4. Вивчила основні характеристики лідера.
5. Описати дослідження особливих особливостей в групі 271.
З цього можна зробити наступні виводи.
Лідер — це особа, за якою решта всіх членів групи визнає право брати на себе найбільш відповідальні рішення, інтереси, що зачіпають їх, і визначальний напрям і характер діяльності всієї групи.
Лідерство — це процес соціальної організації і управління спілкуванням і діяльністю членів групи, здійснюваний суб'єктом (лідером), який наділений певною владою.
Лідерство - це не новий стиль керівництва, а спосіб організації влади в, цивільному суспільстві з розвиненою політичною свідомістю всіх або більшості його соціальних шарів.
Аналіз природи лідерства показує, що воно виникає з певних потреб людей і їх об'єднань, які і покликані задовольняти лідери. Детальніше природу лідерства розкривають його різні теорії («теорія рис», «ситуаційна теорія», «теорія визначальної ролі послідовників», комплексна (реляційна) теорія»).
Багатство сторін, аспектів лідерства визначає різноманіття його типології. Найбільш простій і широко поширеною класифікацією лідерства в організації є виділення його трьох типів (іноді їх називають ролями лідера): ділове лідерство, емоційне лідерство і ситуативне лідерство.
Подаруй одним з найбільш традиційних питань лідерства є питання про стилі лідерства.
К.Левін виділив три стилі лідерства: авторитарний (директивний), демократичний (колегіальний) і потурання (анархічний). Стиль лідерства - це типова для лідера система прийомів дії на членів групи (підпорядкованих або ведених). Авторитарний стиль виявляється в жорстких способах управління, припиненні ініціативи членів групи, відсутності обговорення ухвалюваних рішень, управлінні групою тільки однією людиною - керівником, який сам виробляє рішення, контролює і координує роботу підлеглих. Демократичний стиль відрізняється колегіальним обговоренням проблем в групі, заохоченням керівником ініціативи підлеглих, активним обміном інформацією між лідером і членами групи, ухваленням рішень на загальних зборах. Стиль потурання виражається в добровільній відмові керівника від управлінських функцій, усуненні від керівництва, передачі функцій управління членам групи.
Людина, охоча стати лідером, повинна володіти певними якостями, які в різних ситуаціях повинні бути різними. Признається, що лідерським якостям можна навчитися. Завдяки цим якостям людина може придбати авторитет, і співробітники визнають його лідером.
Лідер виконує безліч соціальних ролей, кожна з яких вимагає наявності конкретних знань, навиків. Серед проблем, що знаходяться в компетенції лідера, основними є: твердження і розвиток певного типу організаційної культури; побудова ефективної комунікації в організації; формування робочих груп і управління ними; управління конфліктами; побудова коаліцій і розвиток партнерських відносин; своєчасне реагування на динаміку зовнішнього середовища і управління змінами.
Ефективність управління безпосередньо пов'язана з оптимальним використанням ресурсів організації при рішенні насущних проблем і її здатністю гідно зустріти вимоги найближчого майбутнього (з розрахунку на нові досягнення). У стабільній ситуації ефективність функціонування організації може бути забезпечена менеджментом без урахування відносин лідерства.
Але в нестабільних умовах, постійній готовності, що вимагає від організації, до змін відповідно до нових обставин і запитів, ефективність організаційної діяльності залежить від потенціалу лідерства.
У практичній частині виявлені риси особистості, якими повинен володіти лідер з погляду студентів нашій групи, а потім проаналізовані якості особистості лідерів групи, виділених за допомогою соціометричної методики і тесту (К.Леонгарда «Акцентуйовані особистості») показали, що лідерам групи властиві такі риси як: співчуття, м'якість, розуміння, підвищена мотивація в реалізації, активне незадоволення прагнень, інтелект, уява, високий творчий потенціал, інтелектуальні інтереси, прагнення до інформованості, незалежність, але в житті є скільки завгодно випадків, коли особи, відмічені сильною волею, інтелектом і іншими достоїнствами, так і не стали лідерами.
Після проведення дослідження можна судити не тільки про тих хто є лідером, але і які риси насправді цінуються групою.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Адиар Джон. Эффективное лидерство. –М., 2003.
Андреева Г.М. Социальная психология. –М., 1997
Антонио Менечетти. Психология лидера./ Пер. с итальянского ННБФ «Онтопсихология». Изд-во 4-е, дополн. –М.: ННБФ «Онтопсихология», 2004 г. -256 с.
Жизнь наверху. Искусство быть лидером. –М., 1999.
Краткий словарь по социологии. –М., 1998.
Кретов Б.И. Типология лидерства // Социально-гумманитарные знания. -№ 3, 2000.
Майерс Д. Социальная психология. –СПб, 1997.
Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. –М., 1971.
Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. –М.: Политиздат, 1092. -255 с.
Психология: словарь. М., 1990.
Роббер М.А., Тильман Ф. Психология индивида и группы. –М., 1971.
Смольков В.Г. Сущность и типология социального лидерства // Социально-гумманитарные знания. -№ 6, 2001.
Социальная психология: Учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений / Под ред. В.А. Сластенина. –М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 264 с
Шибутани Т. Социальная психология. –М., 1997.