Негативні наслідки цього виявляються в напруженості та конфлік-тності стосунків між викладачами і студентами (головним чином юна-ками), в різкому зниженні дієвості виховного впливу на особистість дитини. Виявляючи принциповість і вимогливість у стосунках з учня-ми, педагог повинен засвідчувати свою повагу та довіру до вихованців, прагнення зрозуміти їх, піти на розумний компроміс.

Уміння поєднувати вимогливість і повагу до учнів створює сприят-ливі психологічні умови для формування самоповаги, що має важливе значення для становлення культури спілкування та розвитку контактів.

Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв'язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи між собою і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів по спілкуванню, люди безпосе-редньо сприймають один одного і мають можливість пізнавати фізич-ні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожному із співрозмовників.

Перцептивна функція спілкування. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об'єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності. Шлях пізнан-ня людини людиною у процесі спілкування є складним актом. Адекват-ний психологічний портрет суб'єкта спілкування формується залежно від об'єктивних і суб'єктивних чинників і включає в себе дію трьох важливих механізмів сприймання людини людиною: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) і стереотипізацію.

Серед умов, які сприяють взаємопізнанню в спілкуванні, важлива роль належить чинникові особистісно-соціальної значущості предме-та комунікації, характеру ситуації спілкування та тривалості контак-тів. Коли зазначені умови об'єктивно присутні в спілкуванні, ймовір-ність виявлення істотних психологічних рис особистості зростає.

Перший етап у механізмі пізнання людини людиною - ідентифікація.

Ідентифікація - це спосіб розуміння іншої людини через усвідом-люване або неусвідомлюване уподібнення тому самому суб'єкту, який пізнає. Суть цього полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншо-го. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншого студен-та перед іспитом, закоханий - страждання того, кого спіткала невдача у взаємності.

Для визначення власної тактики в спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як індивід, що входить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню, має назву рефлексія.

Рефлексія поглиблює сприймання іншої людини, оскільки дає уяв-лення про ставлення до себе як до суб'єкта сприймання.

У процесі спілкування ідентифікація та рефлексія постають в єд-ності, завдяки чому забезпечується його психологічна інформатив-ність. Дефіцит апріорних знань про психологію людей, з якими дово-диться спілкуватися, не дає співрозмовникам можливості відразу ви-значитись у тому, як найкраще підтримувати і розвивати контакти.

Програмуючи свою комунікативну діяльність, суб'єкт намагається зрозуміти й пояснити причини, що зумовлюють дії та вчинки кожного.

Пояснення вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки має назву причинова ін-терпретація (згідно з А. В. Петровським). Помилкова причина в ін-терпретації поведінки співбесідника ускладнює, а іноді й унеможлив-лює нормальну взаємодію у процесі спілкування.

Інтерпретація дій і вчинків здійснюється або на підставі ідентифі-кації, тобто через приписування іншому тих мотивів і почуттів, які, на думку суб'єкта, він сам виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення.

Стереотипізація - це класифікація форм поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип - це сформований за конкретних соціальних умов образ людини, яким користуються, як штампом. Стереотипізація >, як прийом узагальнення типових рис, притаманних особистостям як но-сіям певних соціальних та психологічно важливих характеристик, широ-ко застосовується в класичній художній літературі. Такими є персонажі "Мертвих душ" М. В. Гоголя - Чичиков, Манілов, Коробочка, Плюшкін; Голохвастов із комедії І. Карпенка-Карого "За двома зайцями" та ін.

У буденному житті стереотипізація в оцінці людських якостей, та-ких, наприклад, як доброта, репрезентована в судженні "Свою сорочку віддасть іншому, не пошкодує", скупість - в судженні "У нього посеред зими снігу не випросиш".

Стереотипізація може складатись як результат узагальнення влас-ного досвіду суб'єктом міжособистісного сприймання, до якого приєд-нуються відомості, отримані з книг та інших джерел. Стереотипізація є свідченням проникнення в психологічну сутність особистості та ви-явлення найхарактерніших її рис.

Якщо стереотипізація ґрунтується на достатній об'єктивній інфор-мації, на основі якої робляться узагальнення, вона відображає вищий рівень пізнання людини людиною.

Проте стереотипізація може бути помилковою, мати характер упе-редженості, коли інтерпретація фактів, на підставі яких робляться уза-гальнення, виявляється недостатньо аргументованою, а самі факти не вичерпують сутності стосунків.

Так, при сприйманні незнайомої людини важливу роль відіграє пер-винна інформація, яку отримує суб'єкт сприймання. Якщо у реципієн-та попередньо створити відповідну установку стосовно іншої людини, то вона може відіграти вирішальну роль у сприйманні в процесі спіл-кування. спрацює стереотип.

Експериментальне доведено, що попередня інформація, яку отри-мує суб'єкт сприймання, виявляється істотним підґрунтям для форму-вання упередженості в оцінці іншої людини.

В одному експерименті двом групам студентів була показана фо-токартка однієї й тієї ж людини. У першому випадку експеримента-тор схарактеризував її як видатного вченого, а в другому - як злочин-ця. Пропонувалося за зовнішнім виглядом дати їй характеристику.

Перша група студентів, якій була дана інформація про "видатного вченого", повідомила, що зовнішність людини на фотокартці свідчить про її інтелект, напружену роботу думки, доброту, зосередженість. Дру-га група - варіант "небезпечного злочинця" - стверджувала, що перед нею портрет жорстокої, рішучої та підступної людини.

Одна й та сама деталь портрета - очі - в одному випадку тлумачи-лись як яскраві і розумні, а в другому - як злі і нещадні.

Стереотипи, що