Водночас принципи креативності і релятивізмувідкривають справжній зміст явища суб'єктності: нужда в онтогенезі ніби розгалужується. Частина її існує і функціонує так, як це було в ранньому дитинстві, як було на початку: поза волею даної людини забезпечується її життєздатність і плин життя в цілому. Інша «гілка» нужди спрямовується виключно на зустрічі з соціальним світом. Саме ці зустрічі породжують вищі психічні функції, цілепокладання, пристрасність внутрішнього світу, креативність. Так народжується суб'єкт.

Останній принцип генетико-моделюючого методу дослідження особистості – єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку. На наш погляд, це дуже суттєвий момент характеристики не лише нашого методу, а й загального стану речей у культурно-історичній теорії. Ще в роботі, яка, власне, і присвячувалась розробці основних положень і методів дослідження, Л.Виготський геніально передбачав труднощі, пов'язані з тим, що вивчення психології вищої функції в її формуванні призводить до фундаментального (і сакраментального, між іншим) питання: чи так формується дана функція поза експериментально-генетичним методом, у «природних», так би мовити, умовах . Іншими словами, самі формуємо, і те, що формуємо, те й вивчаємо. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. – К.: Здоровя, 1989. – С.218

А як насправді, без нашого втручання?

Гостроту цього питання, на жаль, не помітили його послідовники й учні. І даремно: психологія стала «формувальною», формуючий експеримент і зараз є необхідним атрибутом дисертацій. Але ж пам'ятаємо: наука повинна вивчати об'єкт у його логіці, а не власну логіку дослідника в об'єкті, що ним же і створюється. Питання залишилось поза увагою, а наскільки ж воно загостриться, коли «у психологію повернеться людина»? Адже головним стане питання, на яке зараз просто ніхто не звертає увагу: коли в дитини штучно формується (і вивчається), скажімо, опосередковане запам'ятовування способом «врощування–привласнення», сама дитина при цьому існує і розвивається як цілісність. Ми вивчаємо дискретний момент – як воно врощується, як привласнюється. А що відбувається при цьому з дитиною, з її іншими функціями і явищами? І кардинальне питання: а як це відбувається в інших дітей, у тих, у кого ніхто нічого не формує спеціально?

Ця цілісна особистість виходить на перший план у генетико-моделюючому дослідженні. І ми легко схиляємось до феноменологічного напряму, коли даємо собі звіт, що тут (див. принцип креативностї) нічого «змоделювати» не можна, не порушивши філігранно тонкий процес самомоделювання і саморозвитку. Отже, залишається лише опис? Ні, ми впевнені, що поєднання цієї «природно»-генетичної лінії розвитку з експериментальною можливе, але не шляхом формування-привласнення здібностей, але шляхом створення в експерименті особливих умов розгортання й «уповільнення» становлення цілісних одиниць аналізу. Це має відбуватися на тлі різноманітних (але фіксованих) можливостей для самомоделювання.

Повернемось знову до Л.Виготського, який стверджував (і або-лютно справедливо), що новий концептуальний підхід вимагає нового, адекватного методу дослідження [1]. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод (у нашому його розумінні) відбиває ті сутнісні ідеї, які ми намагаємося реалізувати у дослідженні особистості як цілісності, яка саморозвивається завдяки дії біосоціальної основи — нужди, що опредметнилася в даній особистості.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕР ЛЮДИНИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ|вдачі|

Формування і розвиток характеру. Характер|вдача| складається внаслідок|внаслідок| інтеграції різних властивостей особи|особистості|, що формуються під впливом життя і виховання. Інтеграція властивостей підлегла певним закономірностям. Домінуюче в спрямованості особи|особистості| як би визначає виборчий характер|вдачу| переживань|вболівань| і вольової активності, підпорядковує|підкоряє| і гальмує утворення тих властивостей особи|особистості|, які не відповідають основній спрямованості. Звідси витікає педагогічний висновок|виведення|: для формування цілісного|цільного,суцільного| і соціального цінного|коштовного| характеру|вдачі| необхідно всесторонньо|всебічно,усебічно| розвиваючи особу|особистість|, постійно звертати увагу на освіту|утворення| соціально значущого ядра характеру|вдачі|. Тому при вихованні характеру|вдачі| слід виразно|чітко| представляти|уявляти| етично-психологічний ідеал позитивного характеру|вдачі| нової людини. Реалізація програми - справа|річ| дуже складна. Для цього необхідно добре знати шляхи|колії,дороги| і засоби ефективного формування характеру|вдачі|, індивідуальні і вікові особливості особи|особистості|. Характер|вдача| формується поступово, і на ранніх етапах розвитку особи|особистості| - крім свідомості і волі людини, що самого росте|зростає|. Тому вирішальне|ухвальне| значення в прогресивному розвитку характеру|вдачі| має постійне ускладнення вимог оточують і діяльності, яку здійснює особа|особистість| і яка життєво необхідна і важлива|поважна| для її розвитку. Вимоги людей і діяльності тоді формують характер|вдачу|, коли вони систематичні і послідовно ускладнюються, тобто|цебто| складають постійні і характерні|вдача| умови життя людини, які поступово перетворюються на складені|складові| компоненти способу його життя. Знання дає орієнтування як в зовнішньому світі, так і в собі самому, а це вже формує упевненість і рішучість. Проте|однак| найбільш сприятливими умовами позитивного формування характеру|вдачі| є|з'являється,являється| з'єднання|сполучення,сполука| навчання|вчення| насилу. Ковалев А. Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970. – С.157

Єдність індивідуальних і типових рис характеру людини. Питання про співвідношення індивідуальних і загальних|спільних| рис|меж| в характері|вдачі| має велике теоретичне і практичне значення. Було б великою помилкою намагатися|пробувати| звести характер|вдачу| тільки|лише| до загальних|спільних| або тільки|лише| до індивідуальних рис|меж|. Якщо розглядати|розглядувати| кожен характер|вдачу| як носій певного типа до якого повністю зводиться його своєрідність, то приведе до відмови від розгляду живої|жвавої| людини зі|із| всіма його конкретними рисами|межами| і формами діяльності і до обмеження лише конструюванням типології. Прийнявши ж точку зору важливості тільки|лише| індивідуального в характері|вдачі|, ми таким чином стаємо перед фактом нескінченної|безконечної|